Вісті Черкащини Тальнівщина попрощалась з Героєм, який загинув на Харківщині
21 червня Тальнівщина провела в останню путь солдата Тарусіна Володимира Андрійовича. Він не був уродженцем нашої громади, але життєвий шлях привів його саме сюди. І саме тут у нас, на Тальнівщині — знайшов він свою родину, знайшов дім і спокій. Тут він залишиться назавжди — на землі, яка стала йому близькою та рідною.
Ми всі відчуваємо спільний біль — бо Україна для нас одна, і втрата кожного її Захисника — це спільна втрата. Володимир загинув, виконуючи бойове завдання, захищаючи всіх нас. І сьогодні ми схиляємо голови в скорботі, з глибокою вдячністю за його жертовність і мужність.
Володимир Андрійович народився 1 листопада 1983 року в селищі Дробишеве на Донеччині. Вже з 2014 року його рідний край жив у постійній тривозі — під загрозою обстрілів і окупації. Йому довелося пройти нелегке життя, сповнене випробувань. Особливо болючою сторінкою в його долі стала доля матері, яка потрапила в полон до російських катів… І не витримавши страждань — померла у 2025 році.
У липні 2024 року Володимир став до лав Збройних сил України. Був призваний Балтівським районним центром комплектування з міста Лиман Донецької області.
А вже восени того ж року його життєвий шлях привів до нашої громади — в село Глибочок. Тут він зустрів своє кохання — Вікторію Олійник. Разом вони створили родину, разом виховували її сина Артема, як рідного. Мріяли про мирне життя, купили будинок, будували плани… І чекали на народження спільної дитини.
Та, на жаль, Володимир не встиг побачити цієї нової сторінки в житті — війна відібрала в нього майбутнє.
16 червня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Лиман на Харківщині, автомобіль, у якому перебував Володимир, був вражений ворожим FPV дроном. Від отриманих поранень солдат Тарусін Володимир Андрійович загинув…
Командир підрозділу дав йому високу оцінку як воїну і людині: професійний, витривалий, мотивований, зразковий військовослужбовець, який користувався авторитетом серед побратимів.
Він допомагав іншим, залишався людяним, гідно ніс службу, був вірним присязі і до останнього подиху стояв за Україну.
Сьогодні ми прощаємося з людиною, яка могла би ще довго жити, любити, працювати, виховувати дітей і будувати дім.
Але його життя, сповнене болю, мрій і мужності, обірвалося…
Його серце зупинилось на полі бою. Та його душа — у вічності. А його ім’я — в нашій пам’яті.
У скорботі — дружина Вікторія, син Артем, уся родина. Їхній біль — наш спільний.
Ми сумуємо разом із вами. І дякуємо за вашого Володимира — за його відвагу, за любов до України, за життя, віддане нам усім.
Нехай серце кожного з нас сьогодні запам’ятає цю втрату.
Нехай ім’я Володимира Тарусіна буде вписане не лише в списки героїв, а й у людську пам’ять — як символ мужності, гідності, любові до життя і до України.
Хай Господь прийме його душу, а рідна земля — стане йому тихою, вічною домівкою…
Світла пам’ять, вічна шана і наша щира вдячність.
І нехай завжди у наших серцях живе правда:
Герої не вмирають. Вони залишаються з нами — у тиші молитви, у спогадах, у нашій боротьбі за Перемогу.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Герої не вмирають!
Пресслужба Тальнівської МТГ
