Вісті Черкащини 
Тальнівщина: Новий алгоритм захисту дітей та «Сонце підтримки» для освітян
Коли світ навколо стає дедалі жорсткішим, а зміни летять швидше за вітер, школа змушена трансформуватися. Сьогодні це – не стіни з партами й дошками, а територія безпеки й справжній острів психологічного порятунку.
Саме тому на Тальнівщині скликали практичних психологів та соціальних педагогів, які щодня «латають» рани в душах наших дітей. Локація зустрічі – Центр професійного розвитку педагогічних працівників. Тут фахівці по кісточках розібрали реальність, у якій доводиться жити. Порядок денний стиснули, як пружину: проаналізували все – від суворих юридичних гайок до делікатних технік, що допомагають вижити й не вигоріти самим.
Три години на реакцію: що змінилося в законі
Відкриваючи засідання, директорка Центру Оксана Ткаченко детально розібрала виконання постанови Кабміну № 658, яка стала фундаментом для нової програми захисту дітей від насильства й жорстокого поводження. «У другій половині 2025 року прийняли кілька стратегічних постанов щодо реагування на випадки насильства. Чому вони критично важливі для наших закладів? – пояснює пані Оксана. – Бо тепер ми маємо не розмиті поради, а чітко прописаний алгоритм дій. Причому він стосується не лише того, що коїться у шкільних стінах, а й усього, що зачіпає дитину за межами закладу, якщо це б’є по освітньому процесу».
Головний акцент – на оперативності. Раніше на повідомлення про виявлений випадок насильства щодо неповнолітніх була відведена доба. Тепер цей «люфт» стиснули до трьох годин з моменту звернення або виявлення факту. Фахівці покроково розібрали: куди саме звертатися і як діяти далі. Хоча Тальнівщина вважається безпечною територією, конфлікти іноді спалахують яскраво як між дітьми, так і між дорослими.
Окрему увагу приділили психологічному бар’єру самих педагогів. «Дуже важливо, що крім паперів ми пропрацювали конкретні випадки, які вже трапилися в наших закладах. Розбирали в деталях: що було зроблено, у якій формі надали допомогу», – зазначає очільниця Центру.
Під час розмови виявилося, що директори шкіл часто налаштовані очікувати лише офіційних письмових заяв. Проте закон тут невблаганний: навіть усні скарги мають статус офіційного запиту. Його необхідно реєструвати й реагувати миттєво. Усе це психологи та педагоги відпрацювали на реальних кейсах, щоб у критичний момент не витрачати час на сумніви.
Психологічна служба та батьки: робота в тандемі
Про тонкощі гри «в одні ворота», якої варто уникати, говорила консультантка Центру Валентина Качан. Її головна теза: без підтримки родини зусилля шкільного психолога часто перетворюються на сізіфову працю. Коли школа будує, а вдома руйнують – результату не буде.
Своїм досвідом ділилися досвідчені фахівці: Надія Савчук (Тальнівський НВК №1-гімназія); Ольга Величко (Веселокутська гімназія); Таїсія Омельченко (Тальнівська ЗОШ №2); Оксана Ткачук (Кривоколінський ліцей); Алла Черепенко (Тальнівський НВК №1-гімназія). Разом вони шукали відповідь на головне питання: як достукатися до батьків і зробити їх союзниками, а не критиками освітнього процесу.
Практикум «Дев’ять фактів про мене»: коли найважче пізнати себе
Другий блок зустрічі присвятили «ремонту» ментального здоров’я присутніх. У навчальних закладах вони зазвичай рятують інших. Тема – допомога в кризових ситуаціях. Оксана Ткаченко презентувала техніку «заземлення» через глибокий самоаналіз. Це квадрат, розбитий на дев’ять секторів, де кожен мав чесно зафіксувати свій внутрішній багаж:
–мої особливі речі (предмети-ідентифікатори);
–мої вподобання;
–мої потреби (чого насправді хочеться);
–мої побоювання (тригери, які важливо знати в обличчя);
–мої знання (від фахових навичок до впевненості, що сонце таки зійде);
–мої почуття (емоції «тут і зараз»);
–мої можливості (що я справді можу);
–моя віра (те, що тримає на плаву);
–мої найдорожчі люди.
Результат виявився несподіваним: освітянам, які звикли жити проблемами учнів, було найважче писати саме про себе. Там, де треба було визнати власну експертність, часто впадали у філософствування: мовляв, «я нічого не знаю». Натомість сектор «найдорожчі люди» заповнювався блискавично.
Ця вправа – справжній антидот проти тривожності. Вона повертає людину до тями, змушуючи згадати: ти – це не лише професійні обов’язки, а цілий всесвіт, що теж потребує уваги.
Алфавіт проти стресу та право на лють
Далі перейшли до гри, але не дитячої. Учасники штурмували «антистресовий алфавіт»: на кожну літеру по черзі шукали дієві рецепти, що витягують із виру напруги. Ерудиція колег приємно шокувала: термінів і лайфхаків виявилося стільки, що навіть модераторка зачудовано розвела руками. Очікування перевершили з надлишком.
Торкнулися й делікатної теми – емоційної гігієни. Головний висновок: ви маєте повне право на злість. Людина не зобов’язана бути вічно усміхненим роботом. Лють – така ж законна емоція, як і радість. Головне – виплеснути її так, щоб не знести вибуховою хвилею оточення.
Серед перевірених «експрес-методів», які повертають до тями тут і зараз, згадали просте й дієве:
–рахунок до десяти (класика завжди працює);
–перемикання уваги (наприклад, порахувати листя на дереві за вікном);
–тепло близьких (розмова з другом чи муркотіння домашнього кота);
–фізика тіла: обійми, глибоке дихання або самомасаж;
–сміливість визнати: «Мені важко, допоможи». Просити підтримки в колег – не слабкість, а професійна зрілість.
Робота в тилу: наш внесок у Перемогу
На зустрічі порушили болюче питання – «синдром провини», коли здається, ніби робиш замало для фронту. Оксана Ткаченко розставила крапки над «і» одним потужним меседжем: «Допомога армії – наша щоденна робота з дітьми. Готуємо їх до життя в новій Україні. У школах громади – сотні синів і доньок захисників. Дбати про їхній спокій та майбутнє – пряма відповідальність освітян і реальний внесок у Перемогу».
Окреме «дякую» – соціальним педагогам. Саме вони часто ініціюють нескінченні волонтерські акції, збираючи підтримку для війська прямо в стінах закладів.
«Сонце підтримки» й головна дружба в житті
Фінальним акордом стала рефлексія. Під час зустрічі народилася ідея створити «Сонце підтримки». Для серцевини учасники одноголосно обрали рожевий колір, а на яскравих стрічках-промінцях написали щирі побажання колегам. Це сонце стало символом єдності й віри: воно зійде обов’язково, навіть якщо зараз заховалося за хмарами.
Усі розібрані практики – компактні й легкі – не потребують стосів паперів чи громіздких матеріалів, тож фахівці зможуть одразу «включити» їх у роботу з дітьми та батьками на місцях.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
