Вісті Черкащини 
Тальнівщина на «Писанці–2026»: як наші майстрині підкорили обласний фестиваль
Територія парку-пам’ятки у Мокрій Калигірці 4 квітня нагадувала вулик, де замість меду збирали скарби народного мистецтва. Поміж вікових дерев, на обласному фестивалі «Писанка–2026», розгорнулася масштабна виставка, де делегація з Тальнівщини стала одним із найяскравіших акцентів. Людмила Кошельна, Лариса Червінська й Інна Щадіна привезли до Мокрокалигірської громади вироби, що випромінювали тепло рук і спокій давніх традицій.
Наші майстрині повернулися додому натхненими, укотре підтвердивши: народне ремесло – то жива енергія, здатна об’єднувати серця. Про деталі поїздки та секрети відбору кращих робіт – у нашій розмові з методисткою Центру культурних послуг Мариною Поліщук.
–На область зазвичай везуть те, чим по-справжньому пишаються. За якими критеріями ви відбирали роботи для фестивалю в Мокрій Калигірці?
–Відбір був прискіпливим, адже ми представляли обличчя громади. Для нас було важливо все: від відповідності давнім традиціям до художньої цінності й чистоти виконання. Ми шукали вироби, у яких є авторський стиль, але не втрачено народну основу.
–Що саме виділяло вироби Людмили Кошельної, Лариси Червінської та Інни Щадіної серед інших?
–У кожної майстрині була своя «сильна сторона». Людмила Кошельна представила мотанки – справжні автентичні обереги з глибоким символізмом. Роботи Лариси Червінської – воскові свічки та вироби з джгута – підкорили всіх естетичною довершеністю. Це сучасний погляд на звичні матеріали. Інна Щадіна дивувала витонченістю: її намисто-баламути та вишивка – поєднання традиційних мотивів із дуже тонким авторським баченням.
Врешті, вирішальним став баланс: коли річ виглядає і як частина нашої історії, і як витвір мистецтва, актуальний сьогодні. Саме це гармонійне поєднання традиційності та творчого підходу й зробило представлення нашої громади таким помітним.
–Пані Марино, народне мистецтво сьогодні – то речі, які хочуть купувати й носити. Як нашим майстрам вдається поєднувати давні техніки з новими матеріалами?
–Усе тримається на балансі: ми зберігаємо корінь, але дозволяємо дереву рости вгору. Майстри громади адаптують минуле до сьогоднішніх смаків. Це тонка робота – залишити автентичну основу, аби річ виглядала актуально у 2026 році
–Тобто нові матеріали лише допомагають давнім формам?
–Саме так. Традиційні технології сьогодні отримують «друге дихання» завдяки сучасним складникам. Це розширює художні межі: вироби стають витривалішими, яскравішими й цікавішими для молоді. Такий підхід не псує традицію, а робить її живою частиною нашого сучасного простору. Ми створюємо те, що хочеться бачити у своєму житті сьогодні.
–Пані Марино, фестиваль – це завжди не лише показ себе, а й переймання досвіду інших. Які ідеї привезли наші майстрині у своїх творчих записниках?
–Поїздка дала можливість наживо поспілкуватися з колегами з інших громад, побачити їхні підходи. Це був справжній професійний діалог. Тепер плануємо змінювати саму подачу наших заходів.
Часи змінюються. Ми хочемо додати інтерактивності: поєднувати експозиції з живими майстер-класами й творчими зустрічами. Людям цікаво бачити процес народження виробу, дізнаватися історію кожної речі, а не лише споглядати готовий результат. Також приділимо більше уваги комбінованим технікам та сучасній презентації. Працюємо над тим, щоб народне мистецтво Тальнівщини було якісним і відкритим до спілкування.
–Пані Марино, обласні поїздки – це престиж. А що вони дають самій громаді, крім дипломів та грамот?
–Такі заходи тримають нашу культуру в тонусі. Допомагають майстрам відчути затребуваність, а громаді – побачити власну унікальність. Коли люди бачать, як захоплено гості фестивалю розглядають наші вироби, з’являється гордість за свій край. Це і є жива підтримка традиції, що не дає їй згаснути.
–Чи плануєте щось подібне організувати вдома, у Тальному?
–Обов’язково. Ми й надалі розвиватимемо цей напрямок. У планах – серія виставок та майстер-класів, де кожен зможе доторкнутися до ремесла. Наше завдання – залучити якомога більше мешканців громади до творчості, аби традиційна культура була для них не картинкою з підручника, а власною справою. Громада має бачити своїх талантів і пишатися ними не лише на виїздах, а й удома.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
