Вісті Черкащини Тальнівщина – колиска мірошницької слави Черкащини
На Тальнівщині, у самому серці Черкащини, зіткані нитки давнини, праці й хліба. Тут, серед пагорбів і долин, ще століття тому звучали ритмічні удари млинових жорен, гуркіт води, що приводила в рух великі дерев’яні колеса, і шепіт зерна в домотканих лантухах. Мірошництво на цій землі було не традиційним промислом, а частиною національної ідентичності, способом життя, цілою епохою. Про цей захопливий шлях – від млинів XVIII століття до сучасного підприємства ХХ-го – нам розповіла директорка Тальнівського музею історії Світлана Проценко.
Початки великої історії: млини, графи і єврейські орендарі
Історія мірошництва на Тальнівщині сягає ще XVIII століття. У ті часи млини були справжнім серцем кожного села. Їхнє значення годі було переоцінити. Поступово, з розвитком торгівлі й хліборобства, млини стали потужнішими, а галузь – більш прибутковою.
У другій половині XIX століття Тальне та навколишні села перетворилися на справжній центр борошномельної промисловості Уманського повіту. За статистикою 1885 року, у ньому працювали 32 млини, які виробляли продукції майже на 750 тисяч рублів. Значна частина мірошень належала підприємливим євреям або ж орендувалася ними.
«Перші згадки про євреїв у Тальному датуються ще 1765 роком. З того часу їхня громада зростала й активно включалася в економічне життя регіону, зокрема в оренду млинів», – пояснює Світлана Проценко.
Величні млини Тальнівщини: легенди на камені
Кожен гуркотливий велетень мав свою історію, характер і вагу в житті громади. Наприклад, Лащівський млин (1880 рік), розташований за три милі від Тального, належав графині С. Л. Потоцькій. Його орендував пруський підданий Г. К. Вольф, а продукцію постачали аж до Києва й сусідніх губерній.
Не менш відомим був двоповерховий млин у селі Корсунка (належав дворянину Журавському), який звели в 1903 році. Через 10 літ тут звели ще один. З червоної цегли, чотириповерховий, з лабораторією, майстернею та господарськими спорудами. Це був уже цілий промисловий комплекс.
У селі Антонівка діяли одразу два водяні храми хліба, що належали князю К. А. Любомирському, але перебували в оренді Хаїма Дизика та Ізраїля Маркмана. Один із них у 1885 році було перебудовано на вальцьовий, і він працював понад півсотні днів на рік.
У самому Тальному млин на сімох поставах належав все тій же графині Шуваловій, а орендував його міщанин Аврум Гренадер. Прибутки від нього сягали 36 тисяч рублів щороку.
У пошуках нових рішень: інновації початку ХХ століття
З початком ХХ століття на Тальнівщині розпочався перехід до нових технологій. У 1904 році Меєр Бланк відкрив новий млин, а вже через кілька років, у 1909-му, Берко Карачунський запустив перше підприємство з газогенераторним двигуном. У 1913 році брати Мойсей та Берко Шульци отримали дозвіл на відкриття парової круподерні. Це були новітні кроки в переробці зерна.
Такі підприємства, як Корсунський млин, який діяв і в ХХ столітті під назвою «Корсунський млин УКРХЛІБ», довго залишалися найбільшими виробниками борошна в регіоні. Працювали вони й під час війни, і в післявоєнні роки, незмінно забезпечуючи населення хлібом.
Увінчання історії: пісня, що лине крізь віки
«Старі млини вже не гудуть, як колись, та дух тієї праці живе в кожному мішку борошна, у кожному колоску, що росте на наших полях», – каже Світлана Проценко.– Мірошництво на Тальнівщині – не лише хроніка, а й жива спадщина. Ми маємо берегти її для нащадків, бо в хлібові – душа нашого краю».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
