Вісті Черкащини Тальне: на порозі зими – на порозі людяності
На вулицю Перемоги, що в Тальному, осінь знову принесла не лише холод, а й чергову хвилю болю. Малесенькі кошенята вовтузяться біля гаражів. Вони вже бачать, але ще не розуміють, чому світ такий жорстокий. Їхній писк – то оклик про допомогу, про зраду, про те, що їхнє життя для господарів з камінним серцем нічого не варте.
Ці крихітні створіння не просили народжуватись. Їх не кликали у цей світ, але вони прийшли й одразу стали зайвими. Хтось, не вагаючись, викинув їх як непотріб. І з легкістю подався геть. Справу зроблено. А кошенята залишились. Голодні, з тремтячими тільцями, з незгасною надією на життя.
Наталія Почапська, волонтерка, яка роками рятує безпритульних тварин, не стримує емоцій: «Сезон знайд знову розпочався. Як же ці нелюди втомили! Дай Бог, щоб вони одного дня самі відчули, що таке бути покинутим. Не з помсти, а щоб зрозуміли».
Її слова – не прокляття, а відчай. Жінка не зичить зла, а благає про пробудження совісті. Кожне викинуте на холод кошеня – то живе створіння, яке за приписом життя мало стати чиєюсь радістю, другом, частиною родини. Але замість тепла – холод. Замість любові – байдужість.
Ця історія не лише про покинутих тварин. Це оповідь про нас, людей. Про те, як ми часом втрачаємо її величність Людяність. Як легко нам закрити очі, пройти повз, зробити вигляд, що це не наша справа. Але ж вона – наша. Бо світ, у якому живемо, формується нашими вчинками. І якщо ми не здатні захистити найслабших, то хто ми?
На порозі зими, коли кожен прагне тепла, ці кошенята – з вини своїх господарів – опинилися на вулиці. Безхатченки… Яке страшне й болюче слово! Люди, не будьте байдужими, заберіть їх додому, до мами, до любові! Чому знову й знову ви сподівається на волонтерів?! Звісно, доки є вони, житиме й надія на те, що людяність переможе.
На порозі зими ми всі на порозі вибору. Бути байдужими чи бути людьми. І кожне кошеня, що чекає на порятунок, – то наше випробування. Іспит на людяність.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
