Таких людей, як Руслан, більше немає: пам’яті Героя Руслана Постільника з Мошурова на Тальнівщині

► Небесний легіон Тальнівщини

Неначе чорна квітка

польова,

Обпалена жорстокими

руками,

Звикає жити молода

вдова –

Самотня жінка і самотня

мама,

Вчорашня наречена

юних літ,

Усміхнена і створена

любити.

Напевно, збожеволів

білий світ,

В якому розквітають

чорні квіти…

Петро Мага

Воїн з Мошурова Руслан Постільник загинув 28 лютого 2023 року поблизу населеного пункту Білогорівка Бахмутського району Донецької області. Служив номером обслуги кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки. Йому назавжди буде 25 років. Так багато мав помислів, які ніколи вже не здійсняться. Одначе Воїн зробив стільки, що інші й не осягнуть. І немає більшої любові, аніж та, коли своє життя віддаєш за Батьківщину, за родину, друзів своїх і мільйони знайомих і незнайомих людей.

Спогадами про Руслана Постільника з журналістами «Нового Дзвону» поділилися дружина Юлія, учителі Мошурівської школи Таміла Кулик і Юрій Горб.

Воїн народився 29 липня 1998 року в селі Мошурів, навчався в загальноосвітній та музичній школах. Хлопчика виховувала бабуся. «Спокійний, врівноважений, привітний, дуже добрий, таким ми знали нашого Руслана», – з особливою теплотою згадує свого учня класний керівник Таміла Кулик. «Закінчив Мошурівську музичну школу по класу труба, грав у місцевому духовому оркестрі. Доброзичливий, відповідальний, товариський хлопчик сумлінно ставився до навчання», – каже викладач музики Юрій Горб.

Здобувши неповну середню освіту, Руслан Постільник вступив до Дніпропетровського коледжу транспортної інфраструктури. У 2017 році здобув спеціальність «Машиніст електровоза», повернувся до рідного села й влаштувався працювати на місцеву птахоферму. 31 березня 2018 року там познайомився з Юлею. Згодом поїхав на роботу до Польщі. Тим часом молода жінка дізналася, що при надії. Юнак негайно повернувся в Україну й забрав її до себе. У молодій родині народилася донечка Поліна.

– Руслан такий вродливий. Подобався мені в усьому. Людина з відкритим серцем і світлим розумом. Найкращий у світі чоловік. Ніколи й нікому не бажав зла. Понад усе любив нас, свою сім’ю, так нами захоплювався, – каже про коханого дружина Юлія.

У 2020 році Постільники переїхали в місто Дніпро, де народилася Аделіна, друга донечка. Щоб забезпечити сім’ю, чоловік працював на будівництві 12 годин на добу: з шостої до вісімнадцятої. Увечері допомагав дружині поратися по господарству. Безмежно любив дітей, часто повторював: «Дякую тобі, рідна, за доньок». Подружжя прожило в шлюбі 5 щасливих років.

– Приємно й важко згадувати про це, – зронює крізь сльози молода вдова.

З початком повномасштабного вторгнення родина Постільників повернулася в рідне село. Руслан працював на пилорамі в с. Романівка. 3 листопада 2022 року боєць пішов на службу за контрактом у Збройні Сили України. Захищав Донецьку область, де й поклав своє молоде життя. 3 березня 2023 року Оборонця поховали в Мошурові. Траурну процесію від хати на цвинтар супроводжував духовий оркестр, у якому колись грав і Руслан Постільник.

З того часу минуло 11 місяців. Доньки згадують свого тата, цілують його фотографію. Для них він живе то на небі, то на сонечку й оберігає їх звисока. Пережити таку втрату важко, знайти слова втіхи неможливо. Незважаючи на все, молода вдова продовжує жити, бо знає: чоловік не хотів би, щоб його родина страждала.

30 січня 2023 року в Звенигородській районній військовій адміністрації Світлані Миколаївні, Юлії й Поліні Постільник вручили нагрудний знак та посвідчення, підписані Президентом України. Їхній чоловік і тато нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Мав за честь представляти Україну: Ігор Новицький про свою участь у Глобальному форумі продовольства та сільського господарства