Вісті Черкащини Сильні руки тилу: волонтерка з Тальнівщини дякує підприємцям
У Кобиляках, що на Тальнівщині, волонтерський рух не губиться серед буднів. Тут працюють люди, які не чекають гучних подяк. Їхня мотивація – турбота про хлопців на «нулі» та щире бажання тримати тил, поки інші тримають передову. Однією з таких є Валентина Труляєва – жінка, яка щодня перетворює допомогу небайдужих людей на готові страви, запаковані й відправлені захисникам.
Це розмова з людиною, яка не знає, що таке «почекати». Її день починається з приготувань і завершується пізно ввечері, коли останній пакет вакумованих виробів готовий до від’їзду.
«Хочу щиро подякувати Мовчану Володимиру Петровичу – надав десять мішків борошна і п’ятдесят літрів олії», – починає Валентина Василівна. І вже з перших секунд зрозуміло: допомога тут не залежується.
Розподіл відбувається швидко й чітко:
Онопріївка: 4 мішки борошна, 5 бутлів олії
Лісове: 1 мішок борошна, 2 бутлі олії
Софіївка: 2 мішки борошна, 1 бутиль олії
На власні потреби для приготування страв: 1 мішок борошна і 2 бутлі олії
«Ми вже печем, жарим, бо духовок мало, світло вимикають, а замовлень дуже багато», – каже волонтерка.
Ще один постійний благодійник – Бойко Олексій.
«Передав 16 кілограм м’якоті. Я вже нажарила котлети, тепер будемо робити голубці. Учора дав ще 6 кілограм – будемо робити відбивні».
До того ж Микола Юрченко з с. Ульянівка (Уманський район) надав безкоштовно 40 кілограм риби. «Будемо робити рибну консерву в ретро-пакети для скидів, щоб смакували наші захисники», – додає пані Валентина.
Тут кожен шматок продукту – це майбутній пакет, який поїде на фронт: котлети, відбивні, голубці, пиріжки – усе ретельно упаковане.
Телефон дзвонить без перерви: хтось хоче допомогти, хтось – приєднатися, хтось – надати продукти. «Ви бачите, що ці нелюди роблять… пруть і пруть. Що тут казати», – зітхає волонтерка.
Сьогодні найпотрібніше – пакети для вакумування.
«Просять хлопчики з фронту каші, голубці – усе в цих пакетах. Ми навіть пиріжки вакумуємо, щоб могли на дронах скидати на позиції», – пояснює вона.
Волонтерка згадує, як отримали відео з Покровська: у підвалі дівчата їдять їхні голубці. «Як приємно…» – тихо додає.
Окрім місцевих, допомагають і люди з інших областей. Вона принципова: дякувати потрібно лише тоді, коли впевнена, що допомога реально дійшла.
І ти розумієш: після «до побачення» Валентина не йде відпочивати. Вона йде жарити рибу, формувати голубці, вакумувати котлети, відписувати людям, координувати допомогу й далі вести роботу, яку в тилу інколи недооцінюють, а на передовій – дуже чекають. У Кобиляках немає великих штабів чи гучних заяв. Є люди, які щодня, без пафосу й без перерв, роблять свою справу. І саме на таких тримається Україна.
Аріана НЕСТЕРЕНКО
