Свято-Троїцька церква

Тальнівський Свято-Троїцький храм, побудований 1846 року графом Л. О. Наришкіним, був одним з найкрасивіших не лише на Уманщині, а, мабуть, і в усій Київській губернії. Його архітектура була не типовою для більшості церков нашого краю. Це приваблювало і робило його впізнаваним. Майже століття до храму ходили парафіяни, щоб попросити в Бога здоров’я собі та рідним, щоб похрестити новонароджених, щоб обвінчатися, а то і провести в останню путь… Саме біля Свято-Троїцького храму, на погості, поховано щонайменше двох священників та членів їх родин, десятки парафіян, серед яких поважні жителі містечка і, звичайно ж, красуня-графиня Софія Потоцька, її онучка Софія Львівна Шувалова з чоловіком графом Петром Павловичем Шуваловим та сином Павлом Петровичем. Кожний з них зробив значний внесок у розвиток храму і православ’я. Про поховання цих праведників та руйнування їхніх могил, знає чи не кожен старший тальнівчанин.

Але мало кому відомо, що 100 років тому громада Тальнівського Свято-Троїцького храму вийшла з-під московської духовної окупації та однією з перших приєдналася до Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Вперше за багато століть Богослужіння в Тальнівській Свято-Троїцькій церкві та у більшості сільських храмів стали проводити українською мовою.

Першим священником тальнівського українського храму був протоієрей Іван Лукашевич.

Іван Лукашевич народився в Києві. Тут же закінчив Києво-Софійське духовне училище та духовну семінарію. 1912 року висвячений на священника. Отримав першу парафію у містечку Лебедин тоді Чигиринського повіту. А коли почалася українізація церкви, одним з перших перейшов до УАПЦ. Був активним членом Всеукраїнської Православної Церковної Ради та Уманської Округової Церковної Ради УАПЦ, до якої входили Христинівський, Уманський, Тальнівський, Катеринопільський, Звенигородський, Маньківський і Лисянський райони. 1927 року на їх території діяло 117 парафій УАПЦ, де правили службу 111 священників.

Весь час існування Українська Автокефальна Православна Церква знаходилась у протиборстві із Російською православною церквою та безбожниками-комуністами. Відомо, що у червні 1927 року було арештовано тальнівського протоієрея Лукашевича.

З цього приводу Президія Всеукраїнської Православної Церковної Ради зібрала засідання під час якого ухвалила: «Висловити Уманській Округовій УАПЦеркві співчуття з приводу сумного факту арешту священодіячів та виємки листування й грошей, що належать Округовій Церк. Раді; пропонувати Округовій Церк. Раді вжити всіх заходів до повернення листування й грошей Окр. Церк. Ради й до з’ясування причин арешту священодіячів».

Було це за декілька місяців до проведення Уманської Округової Церковної Ради та за чотири місяці до початку роботи Другого Всеукраїнського Собору УАПЦ.

Попри знущання комуністичної влади, протоієрей Лукашевич був обраний делегатом Другого Всеукраїнського Собору УАПЦ, який відбувся 29-30 серпня 1927 року у Софіївському соборі. Втім, щойно прибувши до Києва, 36-річний о. Іван помер. Вочевидь далися взнаки часті арешти та «пристрасні» допити чекістів. Панахиду за покійним відправив митрополит Василь Липківський. Поховали священника у Києві.

У 30-х роках ХХ століття, більшість священників УАПЦ були репресовані, серед них уродженці Тальнівщини: Олександр Заячківський, Пилип Волонтир, Іван Безпалько, Василь Іщенко… Онук священника Тальнівського Свято-Троїцького храму Володимира Корчинського – архієпископ УАПЦ Костянтин Кротевич, який на початку ХХ століття служив судовим слідчим дільниці з центром у містечку Тальне.

Десь тоді, на початку 30-х, припинив своє існування й тальнівський Свято-Троїцький храм. Безбожники зруйнували дзвіницю, зняли бані й хрести, винесли намолені ікони та інші церковні речі, серед яких найімовірніше були срібні ризи і напрестольні хрести, подаровані графом Павлом Шуваловим в пам’ять про покійних батьків. Словом, перетворили Храм Божий на клуб зі сценою для вистав та танців.

У березні 1944 Свято-Троїцький храм зазнав чергової наруги – німці підірвали у ньому боєприпаси. Але сторічна споруда вистояла. Нині в її стінах печуть хліб. Так хліб насущний, замінив хліб духовний.

Олег ШАТАЙЛО, старший науковий співробітник Тальнівського музею історії

PS: Даний матеріал ввійде в книгу, присвячену 100-річчю Тальнівщини. Тож приєднуйтеся до написання ювілейного видання. Контактний номер: 096 111 00 99.