Вісті Черкащини Священник ПЦУ з Івано-Франківщини 22 роки служить у Тальнівській громаді
У 2002 році молодий отець Андрій Гаргат уперше відправив Божу службу на Тальнівщині, у Корсунській церкві. Згодом майже рік священнодіяв у Кобриновому, а з серпня 2004 року – у Мошурові. Першу відправу в селі, яке стало для нього рідним, служив на великий церковний празник – Преображення Господнє, або Яблучний Спас (за старим календарем). Цьогоріч благочинний Тальнівської громади став настоятелем Петропавлівського храму. Тепер це його основна парафія.
Про життя, церкву, недільну школу, волонтерську діяльність та перемогу – у нашій розмові.
Андрійко народився п’ятим у звичайній селянській родині з Івано-Франківщини. З Богом розмовляв змалечку. На перших порах з матір’ю й дідусем ходив до церкви в сусіднє село. Згодом у храмі Архистратига Михайла, що «народився» в його рідному селі, співав у церковному хорі. «У школі я вчився добре, тож міг вступити до світського закладу. Мама й мій духовний наставник (нині покійний) наполягали, щоб я навчався в Івано-Франківській духовній семінарії, – почав розповідь отець Андрій. – Здобуваючи освіту, перебував в оточенні духовенства, молитов, постів, служб Богові, церковних пісень. Без того всього вже не уявляю себе. 2002 року митрополит Андрій Галицький у храмі на моїй малій батьківщині висвятив мене у священники. Усі парафії на Західній Україні й тоді, і тепер переповнені. Тому ми, молоді три отці, місіонерами поїхали в Центральну Україну. Один служить у Смілі. Другий – у Києві. Я – на Тальнівщині. Зразу ми були тут чужі-чужі й для людей, і для влади. Коли ж почали правити рідною мовою й поводилися, як українські священники, до нас багато вірян навернулося. Війна теж унесла свої корективи».
«Ми» – це священники ПЦУ, які поруч зі своїм народом і в радісну, і в трагічну годину. На Майдані, під час Революції Гідності. На фронті. Вони волонтерять. І це не для того, щоб прославитися. Навпаки, уболівають за свою державу. Українці це побачили й ще тісніше згуртувалися навколо ПЦУ. На Тальнівщині вона не просто укріпилась, а й розширяється. «На жаль, є ще села (Кобринова Гребля, Легедзине й Лісове) й дві тальнівські церкви, окуповані московським патріархатом. Однак є там люди, готові перейти в лоно ПЦУ», – говорить протоієрей.
При Петропавлівському храмі на засадах духовності й патріотизму мріє розширити роботу недільної школи. Бог. Україна. Патріотизм. Традиції. Історія України. Тобто відродити те, що нам залишили наші діди. За словами священника, це не означає відтворювати їхній побут, ні. Традиції українства, передані наступним поколінням, допоможуть зберегти націю.
«Дітям потрібна наша допомога. Запрошую їх, батьків і вчителів до недільної школи, – каже наш гість. – Якщо все правильно організувати й на те буде Боже благословення, то в нас усе вийде. У храмі всі умови створено».
Священники Андрій Гаргат та Андрій Грищенко ось уже 11-й рік, відколи триває російсько-українська війна, постійно допомагають захисникам. Неодноразово побували в багатьох «гарячих» точках фронту. За допомогою підприємців та сотень і сотень небайдужих людей з Тальнівщини й закордоння купують українським оборонцям потрібне військове обладнання й спорядження. Дрон Mavic 3 PRO й систему скиду до нього. Starlink, супутникову систему й потужний повербанк. Тактичні навушники. Плитоноски. Автомобілі й деталі до нього. Це неповний перелік придбаного за людські кошти й доставленого на передовий рубіж автомобілем та поштою. Передають смачні домашні наїдки, зготовлені турботливими руками господинь з Тальнівщини. Священники ПЦУ підтримуватимуть хлопців і ділом, і словом, і молитвою до самісінької перемоги. Родичі військовослужбовців теж приходять до храму за духовною поміччю й порадою.
«З Україною Бог, який дає силу нашому народові все здолати, – говорить отець Андрій. – Пам’ятаєте, як у поемі «Кавказ» стверджував Тарас Шевченко? «Борітеся — поборете,/ Вам Бог помагає!» Воювати треба різними шляхами. Словом. Ділом. Прикладом своїм. Перемогу в цій кривавій війні здобудемо однозначно, тому що з нами Правда й Бог. В України є все для того, щоб вона процвітала. Господь нас обдарував усім. Розумом. Силою. Які кремезні козаки наші! Гуртуймося, єднаймося, українці, і допоможімо їм боротися й перемогти!»
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
