«Своєю теплотою огортав кожного, хто цього потребував»: розповідь дружини полеглого Героя з Тальнівщини

► Небесний легіон Тальнівщини

Ти в Небо пішов, ніби в

розвідку, – як там у небі?

Солоні і світлі, мов душі,

сумують віки.

Чи знаєш ти, як нам? І як

нам прожити без тебе?

Торкнутися б ніжно твоєї

живої руки…

Анна Лимач

29 березня 2024 року виповниться рік відтоді, як, захищаючи село Іванівське Бахмутського району Донецької області, пішов у небо солдат Віталій Софтенко. Він був багатогранною особистістю, робив гарні ремонти, захоплювався історією, риболовлею, підводним плаванням. А ще був хорошим сім’янином, люблячим батьком і вірним побратимом. Аліна, дружина Віталія Софтенка, поділилася спогадами про свого чоловіка.

Він народився 28 червня 1993 року в селі Лоташеве Тальнівського району Черкаської області, але проживала родина в Корсунці. Віталія і на два роки старшого від нього брата Євгена виховувала мама, батько із сім’єю не жив. Потім юнак певний час мешкав у Києві: закінчив школу, у коледжі здобув професію будівельника, створив сім’ю.

Аліна і Віталій познайомилися в липні 2021 року в кав’ярні, що належить його двоюрідному братові. Вона працювала баристою й відразу звернула увагу на вродливого юнака. Невдовзі між молодими людьми спалахнуло кохання.

«Зустрілися начебто за таких банальних обставин – на робочому місці. Але це була любов з першого погляду. Коли ми познайомилися, то зрозуміли, що то Бог так визначив, що ми створені одне для одного. Мій чоловік – життєлюб, уважна й світла людина, мав відкрите й добре серце. Своєю теплотою огортав кожного, хто цього потребував».

Віталій планував, що в нього буде все: власний будинок, автомобіль, фінансова стабільність, улюблена робота. Мріяв про дитину, й Аліна завагітніла. Коли почалася війна, молода родина переїхала в Корсунку, оселилася в будинку покійної матері.

«Ми створили всі умови для зручного проживання. У Тальному я народила сина Ярослава. Чоловік дуже його любив, доглядав, допомагав у всьому. Мене називав «кохана моя», а сина – «маленький наш хлопчик». Ми були одним цілим».

Коли почалася повномасштабна війна, Віталій відразу хотів іти до військкомату. Дружина стримувала: дуже боялася його втратити. Чоловіка призвали на військову службу 25 січня 2023 року за мобілізацією. Він служив гранатометником аеромобільного батальйону, з дружиною за будь-якої можливості перебував на зв’язку.

«Заступаючи в наряд, чоловік вимикав телефон. Повернувшись, обов’язково повідомляв, що все добре. Там, на війні, хлопці по-іншому відчувають життя, радіють кожній його миті, сонячному промінчику, кожній звісточці з дому».

Наприкінці березня Оборонець виконував бойове завдання в Бахмутському районі. 29 березня 2023 року побратими повідомили дружині, що він загинув від кулі снайпера. Жінка каже, що впоратися з горем від втрати коханого допомагає крихітний син.

«Спочатку важко було усвідомлювати, що він навіть не пам’ятатиме батька. Лише фото й відео лишилися. Душа розривається від болю, але треба жити: у мене є Ярослав».

Насамкінець наша нова знайома ділиться, що часто відчуває поруч плече свого чоловіка, що у важкі хвилини він приходить на допомогу: «Думаю, що Віталій там, на небесах, теж сумує за нами. Єдиний спосіб зустрітися з ним у засвітах – прожити життя так, щоб він мною пишався».

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Як господині з вулиці Шкільної, що в Онопріївці, готують страви для ЗСУ