Вісті Черкащини Світло доброчинності села на Тальнівщині: від випічки до окопних свічок
Ідея допомагати Збройним силам України народилася в Кривих Колінах у перші ж дні повномасштабного вторгнення. Тоді ніхто не міг сидіти склавши руки: ні дорослі, ні діти. Із тривоги й страху зродилася сила – тихе, але вперте бажання бути корисними. Так почалася історія, яка й сьогодні наповнює ліцей теплом людських сердець, запахом свіжої випічки й світлом окопних свічок.
Шкільна кухня стала волонтерським штабом
Під час дистанційного навчання шкільна їдальня перетворилася на маленьку пекарню. Учителі й техпрацівники ліпили пиріжки та передавали їх на блокпости хлопцям, які в перші тижні обороняли свій край. Потрібно було більше. Тоді звернулися до підприємця Володимира Мовчана. Він почув прохання: й уже наступного дня у школі з’явилися мішки борошна, каністри олії, цукор та інші необхідні продукти.
Підтримали й односельці. Несли до ліцею варення, вишні, капусту, молоко, яйця – хто що мав. Усе пакували, а волонтери – місцеві й приїжджі – відвозили на передову тушковане м’ясо, сало, овочі, консервацію. Дізнавшись, що колишній випускник Олександр Гординський активно волонтерить, учителі його попросили передавати допомогу землякам-воякам. Так зародилася довга й тепла співпраця.
Коли субота і неділя – теж робочі дні
Учителі, батьки й інші мешканці села працювали без вихідних. За їхніми словами, найбільше докладався Володимир Петрович Мовчан: закуповував свиней, банки, кришки, привозив борошно. Заготовки розбирали по домівках: в автоклавах тушкували м’ясо, готували паштети, каші, навіть кров’янку. Потім усе звозили до школи, де формували справжній «стратегічний запас», який поступово їхав туди, де був найпотрібніший.
Окопні свічки: зігріти там, де немає світла
Узимку 2023 року прийшла нова потреба: окопні свічки, грілки, запальники. У ліцеї швидко розібралися, як їх виготовляти, й узялися до роботи. Люди приносили віск, парафін, кошти. Бляшанки збирали навіть на смітниках – усе йшло в діло.
Одного дня до школи прийшла бабуся Варвара Півторак. У руках несла форми, у яких усе життя викохувала паски. «Я вже пекти не буду, а там, може, хтось нагріється», – тихо сказала вона. Присутні не стримали сліз. «І зараз, згадуючи, плачемо», – зізнаються вчительки.
Дізнавшись про нову ініціативу, Володимир Мовчан закупив парафін у великих обсягах. «То по 50 кілограмів шукали, а тут – сотні!» — зі світлом у голосі згадують у ліцеї. Працювали на перервах, після уроків, на канікулах. Шкільна майстерня ледь уміщала охочих, тому працювали почергово. Свічок виготовили так багато, що відправили Новою поштою всім воїнам-односельцям, а залишок – іншим бійцям. «Бо вони всі – НАШІ», – кажуть жінки крізь сльози.
Традиція триває
Цього року захисник із Кривих Колін знову попросив односельців надіслати окопні свічки. Тому ліцейна родина й громада села знову дружно взялися за роботу. «Ми прагнемо бути максимально корисними країні та ЗСУ, – зазначають учительки. – Свого часу плели маскування, долучаємося до зборів на авто, шини, генератори, пилки, кабель, подовжувачі, павербанки, спорядження, ремонти. Працюємо з волонтерами й родинами військових».
Солдати дякують за допомогу, надсилають прапори з підписами, саморобки, фото- й відеоподяки. Та в ліцеї кажуть: ніяково приймати подарунки, бо справжню подяку мають отримувати вони – Звитяжці з натрудженими руками.
Сила єдності
У селі діє вайбер-група, де адміністраторка Алла Півторак координує всі новини та потреби. «Тому інформація розходиться миттєво, і будь-які питання вирішуються дуже швидко», – кажуть педагогині. Так працює громада, що не мислить себе осторонь війни.
Післяслово
Кривоколінський ліцей і громада – приклад того, як маленьке село може робити велику справу. Тут не виголошують гучних промов. Тут просто роблять. Щодня, тихо, з любов’ю. Бо знають: десь там, серед сирих окопів і холодних ночей, є захисники й захисниці, яким потрібно тепло їхніх рук .
У цих людей серця світяться так само яскраво, як свічки, які вони відправляють на фронт.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
