Вісті Черкащини 
Свій герой: чому на Тальнівщині шкільний курінь назвали ім’ям загиблого водія-добровольця
Він устиг побути на війні лише два місяці та десять днів, але за цей короткий час вивіз із-під обстрілів десятки побратимів. Віктор Мельниченко, водій 128-ї бригади, загинув під Дебальцевим ще восени 2014-го, залишивши по собі пустку в серцях рідних та вічну вдячність у рідному селі Веселий Кут.
Не лише 14 березня, коли країна відзначає День добровольця, його ім’я звучить у коридорах рідної школи. Тепер воно стало щоденним орієнтиром для цілого покоління. Про те, чому сучасні підлітки серед багатьох претендентів обрали саме свого земляка, аби рівнятися на його мужність у межах гри «Джура», ми спілкувалися з виховницею куреня імені Віктора Мельниченка Веселокутської гімназії Іриною Степанець.
Рідні коридори, велика відвага: як народжувався курінь
Ідея згуртувати молодь довкола козацького гарту у стінах закладу визріла тоді, коли повітря в країні стало густим від тривоги. У 2022-му національно-патріотичне виховання перестало бути рядком у шкільному плані. Саме тоді виникла ідея об’єднати молодь навколо спільних цінностей гри «Джура». Пройшовши етап формування, уже у 2023 році курінь отримав офіційне визнання та реєстрацію в Головному штабі.
Проте найважчим виявився не паперовий етап, а вибір імені патрона, який вестиме за собою підлітків. На розгляд установчої ради винесли дві постаті, два обірвані життя – Василя Івченка й Віктора Мельниченка. Обидва – воїни, обидва віддали за мирне небо над Україною найцінніше. Дискусія була щирою й по-дитячому безкомпромісною. Зрештою, більшість голосів схилилася до імені Віктора.
«Він був «своїм» – жителем села Веселий Кут і випускником нашої рідної школи. Це зробило його образ живим, майже відчутним для кожного учня, – розповідає Ірина Степанець, виховниця куреня. – Саме тому діти й обрали свого земляка».
Для джур Віктор Мельниченко став живим доказом: справжня мужність не ховається за палітурками підручників. Вона ходила цими ж коридорами й сиділа за цими ж партами.
Рішення піти на фронт добровольцем та самопожертва за кермом військової автівки тепер слугують молоді внутрішнім компасом. Це виховання через відповідальність: якщо твій курінь носить ім’я героя, ти мусиш бути гідним цієї пам’яті всюди – від оцінки в щоденнику до громадянської позиції. Патрон для вихованців став моральним орієнтиром, за яким вони звіряють власні вчинки у спорті, навчанні й житті.
Сімдесят днів відваги: останній рейс добровольця
Віктор Мельниченко належав до людей обов’язку. Коли в серпні 2014-го країна здригнулася від перших масштабних боїв, чоловік із Веселого Кута не чекав повістки – пішов на фронт добровольцем. Сержант 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади міцно тримав кермо армійської вантажівки. Його зброєю став автомобіль, а полем бою – порізані вирвами дороги Донеччини.
Доля відміряла йому на війні лише два місяці та десять днів. Але цей короткий термін Віктор наповнив вчинками, на які іншим не вистачає життя. Під шквальними обстрілами він проривався туди, куди боявся потикатися будь-хто інший. Довозив харчі й боєприпаси в найгарячіші точки, а назад, маневруючи між розривами снарядів, вивозив поранених побратимів.
Останній бій зустрів 12 жовтня 2014 року поблизу Дебальцевого. Мінометний обстріл не залишив шансів. Важкі поранення внутрішніх органів виявилися фатальними. Віктор пішов у вічність, залишивши вдома дружину, двох дорослих синів та брата.
Він повернувся у рідне село назавжди. У граніті пам’ятника й у назві шкільного куреня. Держава відзначила мужність Віктора Васильовича орденом «За мужність» III ступеня посмертно, а земляки присвоїли звання Почесного громадянина Тальнівщини. Та найвищою нагородою для водія-героя стала пам’ять дітей, які тепер вчаться жити за його внутрішнім компасом.
Іспит на гідність
Сьогодні ім’я Віктора Мельниченка – не лише золоті літери на меморіальній дошці чи в орденській книжці. Це жива пам’ять молоді, яка щоранку заходить до тієї самої школи, де колись навчався він. Курінь, названий на його честь, став простором, де поняття «патріотизм» не потребує довгих роз’яснень. Тут його розуміють через конкретний приклад: рівнятися на патрона – означає залишатися сміливим і надійним у миті, коли іншим страшно.
Війна забирає життя, але вона безсила проти пам’яті, яку плекають свідомо. У Веселому Куті Віктор Мельниченко продовжує свій шлях. Тепер уже в думках та вчинках нового покоління, яке обрало саме його своїм щоденним орієнтиром.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
