Студентка фахового коледжу з Тального фарбує автомобілі для ЗСУ

Жителька Тального Альона Косик навчається на автомеханіка у фаховому коледжі Східноєвропейського університету імені Рауфа Аблязова (СУРА). Це навчальний заклад нового покоління, де студенти – головні учасники освітнього процесу. Вони живуть яскравим, активним життям і набувають всебічного розвитку, невимушено і з цікавістю опановуючи перспективні професії.

Альона зовсім не така, як можна собі уявити жінку-автомеханіка. Тендітна, з ніжними рисами обличчя, гарним манікюром на ніжних ручках.

– Майже ніхто не вірить, що я автомеханік, – сміється вона.

Журналістам газети «Новий Дзвін» дівчина розповіла, чому обрала досить-таки незвичну для дівчинки професію.

Закінчила Тальнівську ЗОШ №2.

– У 10 класі навчалася дистанційно. Нудьгувала страшенно! Попросила тата, щоб дав мені якусь роботу.

На превелике здивування Альони, батько запропонував їй переодягнутися в робочий одяг, вручив ключі й наказав зняти головку блока циліндрів автомобільного двигуна. За два роки дівчинка разом з ним відремонтувала не одну машину.

– Як бачите, ідею обрати професію автомеханіка мені підкинув тато, сказав, що в цій професії теж потрібні жінки, – розповідає волонтерка. – Так я розпочала ремонтувати машини, але найбільше мені подобається їх фарбувати. Підготовка автомобіля до фарбування – процес довгий і не зовсім легкий. Спочатку його мотують (шліфують), потім здувають пил, тому що фарба на пилюці триматися не буде. Відтак лягає фарба, а після неї піксель. Усе.

За три роки навчання Альона жодного разу не пошкодувала про свій вибір професії, робота їй дуже подобається. Мріє після отримання диплома працювати на станції техобслуговування автомобілів. Родина й друзі її підтримують.

– Можуть не взяти, – міркує студентка. – Багато хто думає, що дівчинка нічого не вміє.

Ігор Реп’яшенко, Альонин викладач, стверджує, що без її допомоги не обходяться жоден ремонт чи відновлення автомобілів. Коли дівчина проходила практику, він помітив її старанність у роботі й запропонував долучитись до команди волонтерів.

– Ігор Миколайович підійшов до мене і сказав, що влітку теж фарбує машини. Як хочеш, то приходь і працюватимемо разом.

З часом роботи ставало все більше й більше. Спочатку фарбували ті пікапи, що пригнали друзі з-за кордону. Згодом до майстрів звернулися по допомогу інші волонтери. Ті дні Альона працювала з ранку до пізньої ночі, віддавалася роботі до самозабуття. Канікули. Друзі роз’їхалися по домівках, а вона працювала. На рахунку волонтерки понад сто пофарбованих автівок. Таку працьовитість пояснює просто:

– Подобаються мені машини.

– Одного разу потрапили в скрутне становище. Домовлялися, що три пікапи фарбуватимемо тиждень, але виконали роботу за два дні. Працювали дуже тяжко, але справилася, – розповідає пан Ігор.

Захисники дякують Альоні Косик й усій команді волонтерів за відновлені машини. За словами генерала Валерія Залужного, пікапів та вантажних автомобілів для ЗСУ потрібно багато, адже вони, на жаль, часто зазнають пошкоджень або взагалі втрачаються.

На завершення розмови Альона Косик каже:

– Для швидшого закінчення війни громадяни повинні об’єднатися, і кожен має вносити свій вклад у Перемогу.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА