Вісті Черкащини Спів, що зігріває серця: Тальнівські колективи на фестивалі «Пісенна зустріч друзів»
У ці важкі часи для України кожна добра справа має особливу цінність. Однією з таких традицій є фестиваль «Пісенна зустріч друзів», який днями пройшов у мальовничому Багачевому. Серед зелені парку та під склепіннями старого Палацу культури зібралися колективи з усієї Черкащини, щоб разом заспівати.
«Я хочу вам сказати, що цей фестиваль має дуже давню історію, – розповідає художня керівниця Тальнівського центру культурних послуг Людмила Луняка. – Спочатку зустрічалися колективи ветеранів війни та праці. З часом, коли їх стало менше, ці зустрічі продовжили їхні нащадки. І ми тримаємо цю традицію, бо пісня – це наш дух, наша зброя і наша втіха».
Цьогоріч від Тальнівської громади виступали два колективи: народний аматорський гурт «Надвечір’я» та вокальний ансамбль «Зеленгай» із Зеленьківського сільського будинку культури. Обидва подарували глядачам по дві пісні.
«Надвечір’я» – пронизливу «Гей, чуєш ти, сину» на музику Юрія Легасюка та зворушливу «Ген, біля Дніпра», написану місцевими авторами Миколою Вовком і Катрусею Кособлик. І хоча учасникам колективу вже не так легко підніматися сходами на сцену, їхній спів змушував завмирати зал – настільки щиро вони ділилися своїм серцем.
«Ми можемо співати. Нам потрібно було донести свою пісню до людей. І я думаю, що це вдалося», – ділиться емоціями Людмила Григорівна.
Особливу увагу глядачів і гостей фестивалю привернув ансамбль «Зеленгай», для якого це був перший виступ на «Зустрічі друзів». Пишні голоси із Зеленькова співали так професійно й натхненно, що зал вибухав оплесками.
Вони виконали дві народні пісні в обробці Олександра Стадника: «Там, під Львівським замком» (солістки Ніна Куценко і Ганна Караульна) та «Гарний козак» (солісти Володимир Тищенко й Ігор Зелінський).
«Сцена для мене – це повітря, яким я дихаю. Спів із колегами – органічна потреба, – поділився Ігор Зелінський. – Музика володіє дивовижною здатністю стирати межі між людьми, даруючи відчуття спільності незалежно від кількості присутніх. Кожен вихід на сцену – це нагода поділитися моєю любов’ю до України та найрідніших».
Після концертної програми всіх учасників запросили до парку на частування традиційною кашею. Там, під шум дерев і дзюрчання джерела, вони ділилися враженнями й обіцяли одне одному зустрітися знову – уже наступної весни.
«Може, хтось і скаже, що під час війни не час співати, – говорить Людмила Луняка. – Проте ми співаємо, щоб не втратити себе. Поки звучить українська пісня, поки звучить наше серце, ми нездоланні».
Окрема подяка організаторам і всім, хто допоміг учасникам з поїздкою: Віталієві Накопюку та Юрієві Баланюку за транспорт, водієві Сергію за охайний автобус і тепле ставлення до пасажирів, а також усім, хто вірить у силу української пісні.
Фестиваль завершився, але відлуння тих голосів ще довго житиме в серцях. Адже пісня – скарб, що робить нас справжніми. І поки українці співають, будуть жити наша культура, сила та єдність.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
