Вісті Черкащини «Соєві правки» як лакмусовий папірець: майбутнє агросектора в боротьбі за справедливі правила гри
Нещодавно в залі засідань Тальнівської міської ради відбулася зустріч місцевих аграріїв з представниками Всеукраїнської аграрної ради (ВАР), серед яких – депутат Черкаської обласної ради Ігор Новицький, а також Валентин Нечипоренко й голова ВАР Андрій Дикун. Подія вкотре засвідчила: проблеми аграрної галузі потребують не лише локальних рішень, а системного підходу на рівні державної політики. «Наше основне завдання – підтримка та розвиток малого й середнього бізнесу в аграрному секторі», – наголосив у своєму виступі Андрій Дикун, нагадавши, що ВАР об’єднує понад 1300 підприємств, з яких понад 200 нині перебувають на тимчасово окупованих територіях.
Найбільше дискусій викликало питання так званих «соєвих правок» – змін до законодавства, що стали символом напруженої боротьби між ключовими гравцями ринку: виробниками сировини, переробниками, трейдерами й державними інституціями. Ці корективи не лише впливають на розподіл прибутків, а й формують правила гри, що визначатимуть майбутнє українського агросектора.
Що таке «соєві правки»?
У професійному середовищі термін «соєві правки» позначає законодавчі зміни, що обмежують експорт сирої сої та ріпаку. У травні 2025 року Верховна Рада ухвалила низку нововведень, які набудуть чинності з 1 серпня:
–запровадження 10% мита на експорт сої та ріпаку;
–скасування окремих податкових пільг, пов’язаних із ПДВ при експорті;
–створення спеціального фонду для підтримки переробників і розвитку внутрішньої переробної галузі.
Формально ці зміни позиціонуються як крок на користь національної економіки: більше сировини залишатиметься в Україні, розвиватимуться переробні підприємства, а бюджет отримуватиме додаткові надходження.
Однак на практиці «соєві правки» можуть мати протилежний ефект для сотень аграрних господарств, особливо малих і середніх. Втрата доступу до зовнішніх ринків, зниження закупівельних цін і нерівні умови конкуренції – усе це ставить під загрозу стабільність фермерського сектора.
Для кого вигідні «соєві правки»?
Андрій Дикун прямо назвав головних бенефіціарів: «Правки вигідні переробникам, які під час перших років війни отримали надприбутки».
І справді, у 2022–2023 роках переробні підприємства опинилися в унікальній ситуації:
–через блокаду портів значна частина врожаю залишалася в Україні;
–внутрішні ціни на сировину стрімко падали, що дозволяло переробникам закуповувати її за мінімальною вартістю;
–маржа на переробці ріпаку та сої сягала понад 100 доларів за тонну (маржа – це різниця між ціною продажу продукції та витратами на її виробництво).
Ці умови з розрахунку на окупність сприяли активному будівництву нових заводів. Проте після відкриття «зернового коридору» ситуація кардинально змінилася: маржа впала, а термін окупності зріс до 10–15 років. У такому контексті «соєві правки» стали своєрідною страховкою для переробників: спробою зберегти бізнес-модель за рахунок обмеження експорту й створення переваг на внутрішньому ринку. Водночас це викликає занепокоєння серед виробників сировини, які ризикують втратити доступ до зовнішніх ринків і справедливу ціну.
Чому аграрії проти?
Для фермерів та експортерів «соєві правки» несуть низку ризиків і втрат:
–зниження прибутковості: 10% мито автоматично зменшує конкурентоспроможність української продукції на світових ринках;
–утрата ринків збуту: міжнародні покупці легко переорієнтуються на постачальників з Бразилії чи США;
–падіння внутрішніх цін: переробники отримають можливість диктувати умови закупівлі, що послаблює позиції виробників.
«Ми боролися проти цих змін, і перше голосування було провалене. Однак влада не зупинилася, і закон був прийнятий разом з цими правками», – розповів Андрій Дикун. Його слова відображають загальне розчарування аграрної спільноти, яка сприймає ці зміни не як підтримку галузі, а як перерозподіл ресурсів на користь кількох великих гравців. Для багатьох фермерів це сигнал про втрату довіри до державної політики у сфері сільського господарства.
Можливі сценарії для агросектору
За даними відкритих джерел, запровадження 10% мита на експорт сої та ріпаку може мати суперечливі наслідки. Формально мета – стимулювати розвиток внутрішньої переробки й наповнити бюджет. Але на практиці експерти й бізнес-асоціації попереджають про низку ризиків: падіння прибутковості фермерів, втрату частки на світових ринках і можливе скорочення посівних площ.
Аналітики виділяють кілька сценаріїв розвитку подій
Оптимістичний: держава оперативно врегульовує процедури, запускає фонд підтримки переробки та програми компенсацій для виробників; внутрішня переробка зростає, а експорт поступово відновлюється.
Базовий: мито діє, фермери втрачають частину маржі, але великі інтегровані компанії зміцнюють позиції; дрібніші гравці відчувають тиск.
Песимістичний: механізм звільнень не працює, порти блокуються, міжнародні партнери втрачають довіру, а експорт і прибутки фермерів різко скорочуються.
Цей досвід показує: питання «соєвих правок» виходить далеко за межі однієї культури. Воно стає тестом на здатність держави й бізнесу знаходити баланс між розвитком внутрішньої переробки та збереженням конкурентоспроможності українських виробників.
Підготовлено на основі відкритих джерел: Forbes, ЄБА, UkrAgroConsult, GrainTrade та ін.
Досвід попередніх років
Ситуація із «соєвими правками» не нова. У 2018 році аналогічні норми вже запроваджувалися, і саме тоді Всеукраїнська аграрна рада організувала масові акції протесту в Києві. У 2019 році партія «Слуга народу» виконала передвиборчу обіцянку й скасувала ці положення. Сьогодні вони повернулися в ще жорсткішій формі.
На думку аграріїв, це свідчить про небезпечну тенденцію: правила гри на ринку можуть змінюватися будь-якої миті, без врахування позиції ключових учасників. Така нестабільність підриває довіру до державної політики й ускладнює довгострокове планування. Андрій Дикун застерігає: «Ситуація із «соєвими правками» – то лише початок». Попереду на українських аграріїв чекають нові, системні виклики.
Ринок землі
Євроінтеграція передбачає відкриття ринку землі для іноземців. Приклад Польщі та Литви демонструє: держава може встановити умови, що захищають національні інтереси — наприклад, вимогу проживати в країні щонайменше 15 років перед купівлею землі. Якщо ж таких запобіжників не буде, великі агрохолдинги зможуть вигідно продати свої активи іноземним корпораціям, а дрібні фермери втратять конкурентоспроможність і доступ до ресурсів.
Засоби захисту рослин
Після вступу до ЄС Україна буде змушена відмовитися від багатьох препаратів, які нині активно застосовуються в агровиробництві. За оцінками експертів, це може призвести до втрат від 100 до 300 доларів на гектар. Великі компанії вже готуються до переходу, адже орієнтуються на європейські стандарти. Натомість середнім і дрібним виробникам, які працюють на світовий ринок, доведеться адаптуватися в умовах зростаючих витрат й обмеженого доступу до альтернативних засобів.
Як діяти аграріям?
Сьогодні Всеукраїнська аграрна рада (ВАР) відмовляється від традиційних методів тиску – блокувань і масових протестів. Причини цього рішення як об’єктивні (війна), так і стратегічні. «Ми не збираємося нікого критикувати, а хочемо запропонувати співпрацю», – наголосив Андрій Дикун.
Натомість ВАР пропонує конструктивну модель дій, яка передбачає:
–об’єднання на регіональному рівні, щоб аграрії виступали єдиним голосом;
–прямий діалог депутатів не з кількома, а сотнями представників бізнесу, здатних аргументовано донести свою позицію;
–створення пілотного проєкту на Черкащині, де вже восени запланована велика зустріч аграріїв з народними обранцями.
Цей підхід має на меті не конфронтацію, а в партнерстві з державою
пошук спільних рішень на основі реальних потреб аграрного сектору.
Висновок: сигнал до дії
«Соєві правки» стали для аграріїв тривожним застереженням: галузь може перетворитися на жертву законодавчих компромісів, у яких інтереси кількох великих гравців переважають над потребами десятків тисяч фермерів.
Утім, ця історія має і конструктивний бік, оскільки змушує аграрну спільноту консолідуватися, переосмислювати стратегії та шукати нові механізми впливу. Адже лише солідарність, системний діалог і активна участь у формуванні політики здатні забезпечити сталий розвиток українського агросектору навіть в умовах війни та євроінтеграційних викликів.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
