Вісті Черкащини 
Смак «пташок» із Тального, або Як весну гукали серед війни
Поки на столичних телеекранах чергові поп-діви «тьохкають» під «фанеру» про гроші в коморі, у Мокрій Калигірці заспівали тальнівські «Оріяни». Разом із молоддю вони довели: справжня культура – живий голос, що прошиває покоління наскрізь. Навіщо Черкащині фестивалі, коли небо здригається від обстрілів, чому звичайна мотанка в руках дитини б’є ворога сильніше за бюрократичні папірці?
Черговий обласний фестиваль «Писанка–2026» перетворив Мокрокалигірський парк на вулик. Здавалося б, війна – не до співанок. Але гляньте на географію: тут і Білозір’я, й Умань, і люди, чиї домівки на Херсонщині та Донеччині пошматовані залізом. Мокра Калигірка приймала як рідних. Тут садили верби, вростаючи корінням у спільну надію. Та що, крім прапорів та чергових подяк, тальнівці привезли в це святе місце? Про «залаштунки» народної дипломатії й силу традиції ми говоримо з художньою керівницею Тальнівського центру культурних послуг Людмилою Лунякою.
Коли мотанка заворожує, а душа відпочиває
На фестивальних локаціях очі розбігалися: поруч із творінням майстрів вабили ароматами святкові столи з усякими смаковитими наїдками.
Господарність – це завжди добре, але тальнівці цього разу везли до Мокрої Калигірки дещо цінніше за частування. Наша громада зробила ставку на те, що зігріває зсередини. Майстрині Людмила Кошельна, Лариса Червінська та Інна Щадіна представили роботи, повз які неможливо було пройти. «Ляльки-мотанки, витончені вироби з бісеру, воскові свічки та автентичні віночки з джуту… Біля наших столів постійно юрмилися люди», – зауважує Людмила Григорівна. Секрет простий: у кожній речі відчувалося живе тепло рук.
І поки тривали офіційні церемонії з нагородами та короваями, гості фестивалю найдовше затримувалися саме тут. Люди роздивлялися, торкалися, згадували своє коріння. У цьому тихому зацікавленні було значно більше змісту, ніж у будь-яких урочистих промовах.
Пташки з пекарні та «незаїжджені» пісні
Головна подія розгорнулася на сцені, де глядач відчув різницю між звичним форматом концерту й глибоким народним мистецтвом. Керівниця «Оріян» Тетяна Вовко – людина надзвичайно відповідальна та віддана справі – обрала чесний шлях: відшукала такі веснянки, які десятиліттями залишалися в забутті.
«Ми виконували те, чого вимагала традиція: щиро зустрічали весну», – каже Людмила Луняка.
На сцені відбулося єднання: досвідчені голоси «Оріян» органічно злилися з енергією молодіжного центру «Юність». Це був живий діалог поколінь, де поруч із дівчатами впевнено виступали й хлопці. Старші тримали вокальну основу, а молодь додавала дійству руху. Разом вони «запускали пташечку» й вели хороводи через «шумові ворота» під живий акомпанемент баяна Романа Вовка. Жодних електронних записів – тільки щирий звук.
Особливим моментом стало визнання творчої праці: поетеса Людмила Солончук вручила Тетяні Вовк книгу своїх віршів як символ вдячності за збереження традицій.
А на фінал глядачів чекав теплий подарунок – печені пташки від майстринь тальнівського підприємства. Коли молодь роздавала цих «вісників весни» гостям, стало зрозуміло: Наталія Василівна та її колектив пекарів вклали в них справжній смак рідного дому.
Про логістику та людяність
Чи було важко? Організація такого виїзду – завжди велика відповідальність та чимало клопотів. Завдяки підтримці відділу освіти й міської ради творчий колектив отримав шкільний автобус. Окрему вдячність організатори висловлюють водію Сергію Олександровичу. Людина чекала до пізнього вечора, поки молодь огляне всі локації, і жодним словом не виказав невдоволення. Саме в такій підтримці й проявляється справжня єдність, про яку часто говорять, але яку важливо бачити у вчинках.
Культпрацівники вирушили додому трохи раніше, ніж завершилися всі офіційні заходи, адже графік руху автобуса чітко регламентований. Проте їхали з почуттям виконаного обов’язку. Фахівці обласного центру народної творчості зауважили: «Від тальнівських артистів завжди чекаємо високого рівня».
Тож який висновок? Можна мати розкішні костюми чи заставляти столи делікатесами, але без глибинного змісту й живого виконання творчість утрачає силу. Тальнівські артисти в Мокрій Калигірці довели: вони мають і міцне коріння, і крила для польоту. І за таку роботу не соромно ні перед людьми, ні перед власною совістю.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
