Вісті Черкащини 
Смак дому під виття сирен: як на Тальнівщині борошно стає любов’ю
Коли на кухнях розливається аромат свіжої здоби, здається, що біда бодай на мить відступає за поріг. Але тутешні господині знають: цей запах – найміцніший панцир проти розпачу. На Тальнівщині волонтерський фронт не знає перепочину, а незліченні мішки борошна, пересіяні за роки великої біди, вимірюють не лише вагою. Ще їх рахують безсонними ночами й тисячами молитов, запечених у кожну крихту для наших захисників руками, білими від праці, наче від сивини.
Тил пахне ваніллю та турботою
Учора п’ять волонтерських осередків району отримали вагому підтримку. Підприємець Володимир Мовчан вкотре передав майстриням «кухонного фронту» чергову партію допомоги: десять мішків борошна ТМ «Перший млин» та пів сотні літрів олії. Ці продукти роз’їхалися туди, де робота кипить цілодобово: у Шаулиху до Валентини Довгань, у Заліське до Любові та Анастасії Романенко, у Софіївку до Ірини Надюк, у Кобиляки до Валентини Труляєвої та в Онопріївку до Парасковії Заїченко.
«Наші серця зігріті неймовірною щедрістю та підтримкою. Ми отримали справжній скарб для нашої кухні від добродія Володимира Петровича Мовчана. Якість борошна перевірена часом та нашими господинями, — ділиться у фейсбуці Валентина Довгань. – Це значно більше, ніж цифри в накладній. Це тисячі зліплених з любов’ю вареників, це сотні рум’яних булочок, ватрушок і той самий аромат домашнього затишку, який зовсім скоро поїде до наших захисників. Пане Володимире, дякуємо, що в ці важкі дні Ви підставляєте своє плече! Честь і шана людям справи, які допомагають не словом, а конкретними діями! А ми продовжуємо створювати домашній затишок у кожному шматочку здоби».
Маршрути милосердя: розповідь Валентини Труляєвої
У Кобиляках робота не вщухає ні на мить. Валентина Труляєва ледь встигає перелічити напрямки, куди відправилися смачні пакунки. Шість посилок, а це майже центнер домашньої випічки – здобного печива, тертих пирогів та пухких бісквітів – поїхали на Харківщину, до бійців 77-ї аеромобільної бригади.
«Ми готуємо, а доставкою опікується Марина Кулінська з Водяницької громади, – розповідає пані Валентина. – Вона – наш зв’язковий, налагоджує шлях до самих позицій. Тільки вчора хлопці отримали чергову партію: там і випічка, і ковбаси, і тушенина».
До речі, м’ясні делікатеси – теж плід великого гуртування. Олексій Бойко із Заліського надав тридцять вісім кілограмів м’яса, Михайло Глийовий із Лісового передав сало, а Ірина Надюк із Софіївки допомогла організувати роботу. Так спільними зусиллями вісімдесят сім кілограмів ситної тушенини поїхали на Донеччину, під Краматорськ, до штурмового полку «Тавр». Схожа посилка дісталася і Запорізького напрямку, під Оріхів. Крім усяких добреників, туди поклали ще й домашні котлети, щоб хлопці відчули, що вдома про них дбають щохвилини.
«Найбільша нагорода для нас – короткі відео та фото, що прилітають з передової, – каже Валентина Труляєва. – Коли бачиш на екрані телефону втомлені обличчя хлопців, які тримають наші посилки, серце і щемить, і радіє водночас. У такі хвилини вся втома від безсонних ночей біля печі минає вмить. Розумієш: ми мусимо пекти, мусимо ліпити, мусимо передавати це тепло, поки воно їм там потрібне».
Генератори та «золотий» сервелат
Волонтерські маршрути нагадують складне мереживо. Іван Ткаліченко завантажує автівку в Чемериському, забирає пакунки в Ірини Надюк у Софіївці, далі – Онопріївка, де на нього вже чекають Марина Бондаренко та Людмила Перцева.
Зараз у майстринь нове завдання, від якого паморочиться голова: потрібно приготувати понад два центнери сервелату. Робота ця нині – на вагу золота. Через постійні вимкнення світла доводиться вмикати генератори, що піднімає вартість кожного кілограма ковбаси до дев’яноста п’яти гривень. Та господині не опускають рук, бо знають: хлопці там, на нулі, чекають на це підкріплення.
Аби ця партія сервелату таки поїхала на фронт, волонтерам необхідно зібрати 20 тисяч гривень. Кожна ваша гривня – ще один крок домашнього тепла до окопу, ще одна впевненість захисника в тому, що про нього пам’ятають. Хто має змогу допомогти чи підставити плече, звертайтеся безпосередньо до Валентини Труляєвої.
Магія жіночих рук і материнське чекання
Поки в одній хаті ліплять, в іншій – печуть. У Шаулисі завдяки борошну від Володимира Мовчана та підтримці небайдужих людей – Тетяни Алексеєнко з Кривого Рогу, яка надіслала мак та родзинки, й Ірини Івченко (передала сиркову масу) – народилися сотні рум’яних ватрушок і пиріжків. Не забувають і про земне тепло: «Чарівниці Добра» з Ризиного разом з Іриною Надюк передали на фронт плетені шкарпетки, щоб зігріти солдатські ноги в холодних окопах.
Та найважче в цій роботі – чекати на звіти. Валентина Труляєва зізнається: її син Роман зараз на самому «нулі», уже місяць від нього немає жодної звістки. «Він переадресацію зробив, хлопці з бригади отримали посилку, а це головне», – каже мати, тамуючи хвилювання. На щастя, вже прийшли підтвердження з Донецького та Запорізького напрямків, з-під Харкова: захисники розвантажили пакунки й дякують за домашній затишок.
Бо кожна страва – це молитва. Це знак солдату: про тебе пам’ятають, на тебе чекають, тебе люблять. І поки біліють від борошна руки господинь і гудуть генератори в селах, доти стоїть наш тил.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
