Вісті Черкащини 
Скарб у реторт-пакеті: як у селі на Тальнівщині хата емігрантів стала «крилом» для фронту
У Лісовому життя сьогодні пульсує особливим ритмом. Поки в Будинку культури плекають рідне слово та пісню, у стінах звичайної хати-пустки згуртувалися люди із золотими руками. Вони «приручили» високі технології, щоб передати часточку жіночої турботи туди, де небо здригається від канонади. Завдяки сучасним реторт-пакетам та відважним «пташкам»-дронам, домашні страви опиняються в руках захисника саме тоді, коли це понад усе потрібно. Це розповідь про те, як сільська громада перетворила щире бажання допомогти на справжню «технологію любові», проти якої безсилий будь-який ворожий броньовик.
Коли скляна банка стає тягарем, а материнське слово – крилами
На початку великої війни в Лісовому все було так, як і по всій Україні. З молитвою люди плели сітки. Зносили до Будинку культури овочі, духмяне сало, тушенину (хто що мав у коморі) й вірили, що домашні консерви зігріють душу бійця. Але війна – учитель жорстокий. Коли лави захисників поповнили місцеві хлопці, стало зрозуміло: звичними пакунками справі не зарадиш. Пиріжки, котлети, голубці, салати – усе це рік поспіль возив місцевий волонтер Віктор. Проте там, «на нулі», правила диктує ворожий приціл. Туди, де кожне зайве зусилля може вартувати життя, скляна банка не доїде: вона важка, крихка й зовсім не підходить для «небесної пошти».
Перелом стався наприкінці 2024-го. До волонтерів прийшла мати одного з бійців із незвичним проханням сина: хлопці самі купили порося і просили закрити м’ясо… у реторт-пакети. «Для нас це було як вихід у відкритий космос, – з усмішкою згадує завідувачка клубу Оксана Бабак. – Які пакети? Як їх закривати в тих автоклавах?»
Але коли від воїнів приходить коротке: «Нам треба на скиди», то жіноче «не вмію» миттєво зникає. Сільські господині, які все життя довіряли лише надійному склу, за лічені дні опанували науку майбутнього. Гнучкий пакет, що важить грами й не боїться падіння з висоти, став тим самим містком, який з’єднує рідну хату з окопом, куди не пробереться жодне колесо.
Штаб у «хаті-пустці»
Колись у цій хаті панувала тиша. Друзі виїхали за кордон, залишивши оселю пустувати. Але сьогодні порожні стіни ожили. Сюди щодня поспішають чотири жінки: Тетяна Корнієнко, Людмила Плясецька, Оксана Сугак та сама пані Оксана. У своїй кухні чаклує над випічкою Наталя Плясецька. Її печиво й рогалики пахнуть рідним порогом навіть за сотні кілометрів від села.
У Лісовому праця не знає перепочинку. Чоловіки волонтерок щодня ставлять автоклави. Робота йде конвеєром: один схолов, а другий завантажили. Буває, за добу встигають зробити два повні цикли. Жінки готують усі ті страви, що бійцям нагадують рідний дім.
У кожній порції — відбірне м’ясо: свинина, птиця й навіть баранина. Володимир, син однієї з волонтерок, передав дві тушки баранів. Господині їх дбайливо вимочили, приготували й відправили бійцям. Особлива гордість – розсольник у тих таки ж реторт-пакетах.
Кожен – на своєму місці
Цей тиловий механізм тримається на людській доброті й чіткому розподілі ролей. Співпрацюють із Мариною Бондаренко з Онопріївки. Своєю опорою волонтери називають ветерана Віталія Присяжнюка. Чоловік, який на фронті втратив руку, узяв на себе тил: закуповує на базах усе – від рису й томатної пасти до капусти, цибулі та моркви.
Допомагають і меценати. Володимир Мовчан передає свинину та борошно, а Валентина Труляєва взяла на себе логістику: розвозить продукти по волонтерських осередках. Люди з Києва та Умані передають кошти, бо знають: тут кожна копійка йде в справу.
Самі ж жінки теж не чекають лише на допомогу зі сторони. Аби назбирати на чергове порося, розігрують вишиті бісером картини й українські силянки, які власноруч створює Наталія Плясецька. Постійно відгукуються і місцеві жителі. У Лісовому не треба просити двічі.
Волонтерський осередок «Берегиня» дякує за підтримку і Тальнівській міській раді на чолі з Василем Сідьком та волонтеру Віталію Присяжнюку за продуктову допомогу. Тут не ділять роботу на свою й чужу, бо знають: кожен пакунок, що полетів до бійців дроном, – то спільний крок до Перемоги. Працюють далі. Разом.
Залізо здається першим
Люди в Лісовому витриваліші за метал. Останніми днями на кухні справжня «м’ясорубкова трагедія»: згорів уже третій електроприлад. Навантаження таке, що техніка не витримує, плавиться. Але зупинятися не можна: лише вчора привезли м’ясо, сьогодні його переробили, а вже завтра 24 ящики смакоти їдуть на Запорізький напрямок.
«Хлопці дзвонять: хочемо рідкого! І ми робимо», – каже Оксана Бабак. Коли немає можливості завезти машиною, то відправляють «Новою поштою» на найближчі до захисників відділення.
Чого сьогодні потребує «спецназ» із Лісового?
Електром’ясорубка. Це питання номер один. Переробляти такі об’єми м’яса вручну – праця надлюдська.
Реторт-пакети. Та сама «броня» для страв, яку можна скидати з дронів.
Гроші. Кожна гривня на карту 5169 3600 0354 4735 – ще одна порція домашньої смакоти в окопі.
Чи можна перемогти народ, де працівники культури замість влаштовують свята та благодійні ярмарки, аби нагодувати фронт? Поки в Україні працюють автоклави, ми не переможні.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
