Сільський фельдшер розповів, як йому працюється у віддаленому селі на Тальнівщині

– Він у нас чоловік скромний та дуже уважний. Як хтось хворіє, завжди поцікавиться, як той почувається, разів кілька передзвонить. В будь-який час і приїде, і як треба, то й крапельницю поставить. Хороший спеціаліст, – так відгукується про роботу 55-річного Олександра Володимировича Стоянова, фельдшера із Колодистого, жителька села Люся Чурпіта.
Олександр Володимирович родом із Новомиргорода, що на Кіровоградщині. Днями ми поспілкувалися з ним. З медичною галуззю він знайомий з дитинства, адже його мама Оксана Оксентіївна (нині покійна) була висококваліфікованим педіатром та завідувала дитячим відділенням Новомиргородської ЦРЛ. Тож коли постало питання про обрання фаху, вирішив стати медиком – 3 роки навчався у Кіровоградському медичному коледжі, здобув спеціальність «Фельдшер. Лікувальна справа». Деякий час працював у бригаді «швидкої допомоги» у райлікарні рідного міста. Про ті часи медик згадує: «Я дуже любив працювати на «швидкій», на роботу ходив, як на свято. Працював по 2-3 зміни, не вилазив з тієї «швидкої»». Згодом доля закинула чоловіка на Шполянщину, де він працював завідувачем ФАПу. За увесь час медичної практики (а це понад 25 років стажу) траплялися різні випадки, зокрема, пацієнти зі смертельно небезпечними хворобами: СНІДом, гепатитами та онкозахворюваннями. Були й досить непередбачувані випадки, часом, небезпечні й для його власного життя. І досі у пам’ятку, як виїздив на ДТП (ще коли працював на «швидкій»), у якій загинули одразу кілька людей.
У січні цього року Олександр Володимирович приїхав на Тальнівщину. Відтоді працює фельдшером у Колодистому. Облаштуватися на новому місці чоловіку допомогли Валентина Григорівна Журавель та місцеві жителі. Пів року чоловік проживав в оселі, яку надала сільрада. Умови там залишали бажати кращого. Згодом придбав власне помешкання.
– Зразу, коли приїхав, викликів у мене було менше. Спочатку люди придивлялися, хто я і чому приїхав. З часом з більшістю односельців познайомилися – здебільшого, під час звернень пацієнтів за меддопомогою. Зараз я працюю 24/7. Контингент у мене – від 0 і, скажімо, до 100 років, – каже, посміхаючись, Олександр Володимирович.
Окрім традиційної медицини, Олександр Володимирович практикує й народну. Сам збирає лікарські трави (загальновідомі та найбільш поширені), нотує рецепти та ділиться ними зі своїми пацієнтами. До речі, у вільний час, що трапляється нечасто, чоловік читає. У його домашній бібліотеці – окрім медичної, є художня література та поезія, переважно українських та російських класиків. Серед улюблених – Висоцький, Булгаков та інші, із сучасних – Мирослав Дочинець. Левову частку займає на полицях і духовна література. Олександр Стоянов – людина віруюча. Мета та його життєве кредо – врятувати свою душу. Дивиться фельдшер психологічні фільми, з глибоким змістом. Переконаний, що, працюючи з людьми, окрім медичних знань, потрібно бути ще й хорошим психологом, адже до кожного пацієнта потрібно знайти підхід та підібрати правильні слова. Можливість допомогти – це те, що притягує в медицині: «Коли приходиш на виклик і бачиш, що ще б якихось хвилин 10-15, і людина цілком реально могла б померти, допомагаєш і через годину-півтори бачиш, що вона нормально, скажімо так, себе почуває і дякує, то це понад усе, – каже фельдшер. – Потрібно співчувати хворому. Якщо людина хвора, ти тільки руку покладеш йому на голову з добротою, ще нічого й не робив, а їй вже стане краще. Частину страждань хворого ти певною мірою повинен пропустити через себе: свій мозок і душу. Є в мене така річ, мабуть, підсвідома. Не раз ловив себе на думці: коли людині погано, недобре фізично й мені».
Олександр Володимирович переконаний, що функціонування ФАПу у селі необхідне: «Безумовно, це важливо. Моя думка – це одне, а думка людей – в 10-ки разів важливіша. Люди кажуть, ФАП потрібен». А ще зізнається, що було б добре мати електрокардіограф. Що ж до реформи та ноу-хау в медицині, зокрема онлайн-лікування, то бачить тут як плюси, так і мінуси:
– Серед переваг – можна передати онлайн усі дані вищій ланці, отримати консультацію чи рекомендацію, поспілкуватися з медиками з приводу лікування чи діагностики того чи іншого захворювання. А от лікування по телефону вважаю абсурдом, – зауважує фельдшер.
На запитання, що б хотів побажати своїм пацієнтам та колегам напередодні новорічних свят, Олександр Володимирович лаконічно каже: «Терпіння та здоров’я, всім і кожному».

Ольга ОСІЯНЕНКО