Шиє одяг та виготовляє ножі: дружина військового з Тальнівщини про своє захоплення та справу життя

Найбільше одвічне багатство Тальнівщини – це її люди,  ті, хто створює історію, плекає землю, ростить дітей, продовжуючи життя, творить пісню і передає її у спадок.

У мальовничому селі Гордашівка на Черкащині проживає Лілія Слободяник, кравчиня від Бога. А ще вона вправно виготовляє кухонні ножі. Спочатку була помічницею свого чоловіка Олександра. Відтоді, як він 8 березня 2022 року пішов захищати Україну, сама взялася за цю справу.

Народилася жінка в місті Бобринець Кіровоградської області. Від батька перейняла доброту душі, працелюбність і вічну науку людинолюбства. Мати зуміла передати у спадок любов до прекрасного. Природа наділила гарним дзвінким голосом.

Закінчила школу. Добре вчилася, – розповідає Лілія Геннадіївна, – але тоді рукоділля мене не цікавило, хоча в навчально-виробничому комбінаті навчалася один день на тиждень мистецтву крою та шиття.

У дитинстві мріяла стати лікарем. Спершу вступила до медучилища, але не закінчила його.

Потім вийшла заміж, народила першу дочку Оленку й почала шити. Любов до цієї справи передалася мені, мабуть, від бабусі, яка була кравчинею, – каже жінка.

Те ремесло допомагало обшивати всю родину. А потім з’явилися замовники. Скільки ж було перешито з батисту й шифону, хутра та шкіри, штапелю і шовку, ситцю й костюмної тканини! Не перелічити! Шила плаття, спідниці, блузи, куртки, штани.

Народилася Маринка, друга донечка. Незмірний, неоціненний труд материнський. Робота і діти, діти й робота. Щодень і повсякчас.

Свою роботу майстриня дуже любить, бо, каже, що таким чином знайомиться з різними людьми, а своєю професією змінює світ.

– Найбільше люблю щось творити з нової тканини, – пояснює вона, – покроїти, зшити так, щоб людина була задоволена. Гарний одяг дарує радість, а вдалий фасон здатний звичайну жінку перетворити на королеву.

Речі, пошиті Лілією Геннадіївною, відрізняються від тих, що продають у магазинах та на базарі, адже кравчиня має вишуканий смак. Розглядаючи її творіння, люди запитують, звідки бере ідеї? Вона жартома відповідає, що оригінальні фасони платтів бачить у снах.

– Поводжуся з клієнтами так, якби мені хотілося, щоб вони ставились до мене, – каже жінка. – Вони йдуть до майстра за порадою. Буває, людина приходить і конкретно не знає, що хоче. Я придумую фасон, який би їй личив.

Часто Лілія Геннадіївна тішить обновами і своїх доньок. Розкішне червоне плаття, пошите для Оленки, – це справжній витвір мистецтва. Дівчина брала участь в університетському конкурсі краси.

– Шиття будь-якої речі – це довгий процес. Усі думають, що взяв тканину, розрізав – і все. Ні! Статура в кожної людини різна. Це враховую, коли починаю кроїти: там збільшити, там зменшити, там виточку додати. Після примірки іноді доводиться переробляти по-новому. Готовий виріб створюється за 3-4 дні. На індивідуальному шитті зараз багато не заробиш, бо пропозиція перевищує попит.

З великою любов’ю розповідає жінка про своїх дітей:

– Донечки мої талановиті. Успішно закінчили школу, університет. Олена – психолог, Марина – журналіст. З обома ми споріднені душі.

Лілія Геннадіївна – звичайна українка, яка до вторгнення росіян обожнювала своє життя, наповнене радощами.

– У Гордашівці прекрасна природа, чарівний ліс, – розповідає вона, – з чоловіком ми ходили на риболовлю, по гриби. До війни їздили відпочивати в Крим.

Жінка говорить, що найкращим днем у її житті, звичайно ж, буде День нашої Перемоги.

– Бажаю всім, – каже вона, – щоб панував мир на нашій з вами землі, щоб не гинули від куль захисники й захисниці, щоб не ховали матері своїх дітей. Це, мабуть, для всіх найзаповітніше бажання.

У подружжя Слободяників є мрія: подорожувати й дивитися світ, знайомитися з традиціями інших народів, куштувати їх страви. Дуже хочуть поїхати в Нову Зеландію. Нехай ці сподівання збудуться

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Як чиновник Звенигородської військової адміністрації править службу у московській церкві

Читайте нас також в Telegram!