Схилили голови в скорботі: Тальнівщина втратила ще одного свого Героя

Сьогодні жителі нашої громади у глибокій скорботі й шані провоели в останню путь нашого земляка — Богдана Олексійовича Попрієнка, для якого Україна була не просто словом, а справжнім покликом серця.

Ми важко звикаємо до звісток, які приходять із фронту. Кожна з них — мов рана на тілі нашої громади, нашої країни. Та найболючіше тоді, коли перестає битися серце молодого воїна, який міг би ще жити, любити, мріяти…

Богдан народився 18 серпня 1999 року в селі Кобринова Гребля, у простій, працьовитій селянській родині. Тут пройшло його дитинство — тепле, щире, сповнене радості та мрій. Тут він зробив свої перші кроки, промовив перші слова, тут йому дарувала любов мама, Галина Петрівна.

У рідному селі закінчив чотири класи, а далі навчався в Соколівочківській школі. Змалку був життєрадісним, допитливим, працьовитим хлопцем, завжди прагнув знань і справедливості. Після школи, у 2017 році, вступив до Київського національного університету технологій та дизайну на факультет права.

Але коли Україна опинилася у вогні війни, серце Богдана підказало йому інший шлях — шлях воїна. У 2019 році він добровільно пішов на строкову службу, а згодом підписав контракт зі Збройними Силами України.

Він служив чесно й мужньо, пройшов важкі бойові дороги — Одеса, Токмак, Запоріжжя. Неодноразово був поранений, але щоразу повертався до строю — до побратимів, до свого військового обов’язку. Його знали як відважного, витриманого й щирого воїна, який ніколи не ховався за чужими спинами, який ішов туди, де було найважче.

У липні 2022 року, вже під час повномасштабного вторгнення, Богдан добровільно перейшов на службу до легендарної 95-ї десантно-штурмової бригади. Брав участь у запеклих боях під Кремінною, на Куп’янському та Лиманському напрямках. За мужність і героїзм отримував подяки та нагороди від командування.

Але навіть найсильніше серце не завжди витримує біль і випробування війни. 25 жовтня 2025 року зупинилося серце нашого Героя — кулеметника третього стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу 20-ї роти 7-го батальйону військової частини А7036 Богдана Попрієнка.

Він відійшов у вічність у селі Світла Долина Запорізької області.

Він не встиг прожити все, що мріяв. Не долюбив, не дочекався тихого мирного ранку. Йому було лише 26.

Та його мужність і любов до України залишаться з нами назавжди.

Ми пам’ятаємо.

І ми помстимося — не ненавистю, а нашою єдністю, нашою незламністю, нашою перемогою.

За Богдана. За кожного, хто віддав життя, щоб ми жили під мирним небом.

Висловлюю щире співчуття родині: мамі Галині Петрівні, братам Руслану та Володимиру сестрам Аліні та Діані, бабусі Надії Григорівні, дядькові Андрію, тітці Оксані. Нехай Господь дає вам сили витримати цей невимовний біль.

Світла і вічна пам’ять Богдану Попрієнку — воїну, який залишиться прикладом мужності, гідності та любові до України.

Спочивай з миром, Герою.

Ти навіки в строю — у наших серцях і в історії Тальнівщини.

Пресслужба Тальнівської МТГ