Що допомагає волонтерам одного із сіл Тальнівщини не втрачати ентузіазм

Коли одного разу в мирному житті взялася вести рубрику «Ентузіазм – обличчя сучасної України», то чомусь хвилювалася, що рано чи пізно ця тема вичерпається. Не буде про кого розповідати. Але підсвідомо себе заспокоювала: ні ми не такі, обов’язково знайдуться ті, які безкорисливо, без ніякої вигоди роблять добро, хороші справи, піклуються про інших та громаду. Боже, наскільки я була права!

Війна, що зухвало увірвалася в наше мирне життя, відкрила у кожному з нас, великого ентузіаста і патріота. Можу з впевненістю сказати, що в Україні не має жодного села, що не долучилося допомагати воїнам-захисникам або переселенцям.

З перших днів війни, коли найсміливіші хлопці та чоловіки займали черги біля військкоматів, а їхні матері і дружини шукали поміж знайомих та односельців наплічники, спальники та інші необхідні речі, ще інші організовувалися у загони самооборони, аби охороняти свої села і не пропустити зайд-диверсантів: кожен хотів щось робити, бути корисним державі, яка опинилася перед загрозою.

– Відчуваючи поклик серця, розуміла, що саме треба робити. І люди об’єдналися біля мене. Всі. Я нічого не очолювала, нікого не заставляла, не кликала, – ділиться одна з активних волонтерок Тальнівщини. Сама я точно не змогла б сидіти на місці, також подумала про тих жінок, які випровадили дітей та чоловіків на війну, їх не можна залишати наодинці. Вони мають відчувати, що ми поряд, разом з ними. Мене підтримали мої друзі, знайомі і ми відразу зібралися плести сітки. Зійшлося дуже багато людей, діти. Вже почали з міст приїжджати до селян родичі, знайомі. Вони теж прийшли. Всім, направду, не вистачало роботи. Людей було стільки, що, як кажуть, і яблуку не було де впасти. Було спілкування, обмін енергією. Жінки бачили, що вони не одні, що ми їх дуже підтримуємо. Тоді ж сільські чоловіки вирішили наловити риби у громадському ставку. Ми підтримали цю ініціативу. У той самий день ми вже чистили рибу – 100 кг. А наступного – вже готували тушонку. І нікому не треба було на чомусь наголошувати, нагадувати: всі йшли і несли із собою банки, кришки, приправи, олію. Оскільки я створила сільську спільноту у Вайбер, то вже зобов’язалася робити оголошення, вносити ясність, підтримувати. Одна за іншою з’являлися ідеї і ми їх підтримували. Так прозвучала пропозиція зробити тушонку зі свинячого м’яса. Нам запропонували порося безкоштовно, але ми вирішили, що треба заплатити, адже людина його вигодувала, а це корми, праця. Потім, коли закрили тушонки, паштети, каші, – до тисячі банок, на кілька днів зробили перерву. Я в очах у людей побачила виснаження. Та вже через кілька днів нас накрило новою хвилею ентузіазму. Знову купили порося – і знову до праці. Оголошую один час, та жінки сходяться раніше, так що іншим й не дістається робота, ображаються. Збір коштів, що було припинили, знову продовжили, бо люди все одно несуть.

Такої самовіддачі, ентузіазму я ще не бачила. Вражаюче. Шкода, що нас об’єднала війна, краще, якби це було в радості. Всі – як одна велика дружня родина. Готові прийти на допомогу, прихистити. Сільська громада не стояла осторонь, коли збирали овочі, консервацію, картоплю, теплі речі й подушки, – розповідає жінка.

– Кому відправляєте допомогу? – запитую.

– Усім, хто до нас звертається, стараємося допомогти. Найперше, ми дзвонили на «гарячу» урядову лінію і записалися, що готові допомагати, уточнили списки сільських чоловіків, що служать у ЗСУ та загонах тероборони. Можливо, хтось посоромиться і не скаже. Вже кілька разів відправляли й на передову і в дитячий будинок, і для потреб тероборони. Відвозили й переселенцям, які потрапили в скруту, – каже пані Катерина.

Тепер у планах сільських волонтерів – пошиття устілок для взуття. Зараз шукають матеріали, місцева швачка зробить заготовки різного розміру і до роботи.

Запалу й ентуазму, переконані, вистачить до самісінької Перемоги!

Ліна ЯЛОВСЬКА

Читайте нас також в Telegram!

Читайте також: Шановні жителі Звенигородського району!