Вісті Черкащини 
«Що б не трапилося, завжди підтримуй Таню»: останній заповіт полеглого воїна з Тального
Небесний легіон Тальнівщини
Бувають життя, схожі на короткий, але сліпучий спалах. Володимир Шаповал знав ціну кожної миті, бо змалку його гартували втрати. Хлопчик, подолавши тисячі кілометрів, щоб знайти дім в Україні, став її вірним сином і небесним охоронцем. Про Героя, який понад усе любив сім’ю, розповідає його сестра Тетяна. Її слова – щемливе мереживо болю, любові й спогадів, які ми дбайливо зібрали в один реквієм.
Дитинство під знаком втрати та фатальна «вісімка»
Володимир Шаповал народився 18 квітня 1994 року в росії, проте справжній дім знайшов на українській землі. Коли хлопчику було лише дев’ять, чорне крило смерті забрало маму. Батько Сергій Володимирович підхопив двох малих дітей і повернувся в Україну, до рідної Романівки. Згодом родина оселилася в Тальному.
Утрата мами змусила Володю рано подорослішати. Але біль не зробив його черствим. Навпаки, хлопець горнувся до людей, був чуйним і ніколи не боявся відповідальності. Він став опорою для батька та надійним захисником для старшої сестри Тані. «А він був мені як син», – крізь плач каже вона. Володимирову відкритість цінували сусіди, а вчителі та однокласники Тальнівської школи №3 й досі згадують його лише теплим словом.
Юнак мав хист до навчання. У 2010 році вступив до Тальянківського агротехнічного фахового коледжу. У 2014-му здобув спеціальність монтажника систем газопостачання. Життєвий шлях воїна розпочався 23 листопада 2016 року, коли Володимир був призваний на строкову службу до лав Національної гвардії України. Пізніше разом з батьком працював на будівництві в столиці, розбудовуючи мирне майбутнє.
У родині Шаповалів ніби відлунювала містика фатальної цифри «вісім». Один брат Володимира помер немовлям у 8 місяців, інший пішов через хворобу у 28 років. Володимиру теж судилося зустріти вічність у 28… Але він ішов до цієї межі як Воїн.
«Я піду туди першим»
Маючи з чим порівнювати, Володимир часто казав у сімейному колі про загрозу з боку росії: «Я ненавиджу ту країну. Якщо почнеться війна, я піду першим». Він дотримав слова.
О п’ятій ранку 24 лютого 2022 року Тетяна розбудила брата коротким і страшним: «Вставай, війна!». Уже о пів на восьму Володимир був зібраний і самостійно поїхав до військкомату. Серце батька не витримало: 8 березня Сергій Володимирович пішов слідом за сином. «Краще хай мене привезуть, ніж Вову», – казав він, сподіваючись бути поруч, закрити, захистити…
Вони воювали на різних напрямках, але думками завжди були разом. Тетяна згадує, як тальнівці за рекордні 10 днів зібрали 90 тисяч гривень на автівку для підрозділу Володимира, адже на Сумщину хлопці їхали верхи на БМП. Громада не залишила своїх, і Вова був за цю підтримку безмежно вдячний людям.
Добре серце й заповіт у СМС
Тільки після загибелі брата Тетяна дізналася, наскільки глибоко він за неї вболівав. Наречена Леся згодом розповіла, як Володимир брав близько до серця кожну її невдачу чи сімейну суперечку. «Чого їй так не таланить? Мені так боляче, я так хочу, щоб Таня була щаслива», – казав він зі сльозами на очах. Його душа була надзвичайно тонкою та чуйною.
Остання ніч перед фатальним наступом на Харківщині була сповнена передчуття. Близько третьої ранку Володимир написав нареченій Лесі: «Що б не трапилось, завжди підтримуй Таню». Ці слова закарбувалися в пам’яті сестри назавжди.
Порятунок батька й півтора року очікування
22 квітня 2022 року Володимир не вийшов на зв’язок. Того ранку Тетяна підхопилася о п’ятій годині від нестерпного передчуття. Коли прийшла чорна звістка, батько якраз готувався виходити на позиції на Дніпропетровщині. Через загибель сина Сергія Володимировича терміново відкликали додому. Тієї ж ночі його бригада потрапила під нищівний обстріл, у якому загинуло багато побратимів.
«Володя з того світу батька від смерті відвів», – тихо каже сестра. Згодом його списали за станом здоров’я, але рішучий вчинок – піти в пекло за сином – назавжди залишиться в історії родини як найвищий прояв любові.
Півтора року рідні жили між небом і землею, сподіваючись на диво. Лише 15 серпня 2023 року тіло Володимира ідентифікували. Це була гірка, але Божа ласка, адже з його підрозділу ще дев’ятьох воїнів досі не знайдено.
Останній шлях і дитячий крик
Похорон у Тальному став найважчим випробуванням. Коли їхали в катафалку, Тетяна притискала до себе сина Янчика. Раптом він почав кричати так, що розривалося серце. Мати намагалася його втихомирити: «Синочку, не кричи, будь ласка», а дитина крізь сльози відповіла: «Мамо, ти що, не розумієш? Це ж останній раз біля Вови. Останній раз!»
На цвинтарі Тетяна впала на коліна біля труни. Її маленькі сини Ян і Тимофій притулилися до неї з обох боків, розділяючи цей невимовний біль. Двоє живих дітей плакали за третім. За своїм дорогим дядечком, який заміняв їм батька, грався з ними й любив понад усе на світі. Тимофію тоді було лише шість, але він закарбував той день у пам’яті назавжди. Тепер він часто питає: «А якби Вова був живий, ми їздили б на машині?»
«Та йому Бог поможе!»
Тетяна зігріває серце теплими спогадами. Вона з усмішкою згадує, як колись на городі Вова покинув її з Лесею збирати картоплю, бо раптово «мав справи». А потім вирішив «відкупитися»: повів усіх у суші-бар, а наприкінці з хитрою усмішкою зізнався: «Таню, а в мене грошей нема!». Це було так по-дитячому безпосередньо й мило.
Або як сусідка дорікала йому, мовляв, батько вже о п’ятій ранку розбирає стару добудову, а він ще спить. Вова тоді хитро відказав: «Та йому Бог поможе!».
Він був душею компанії, його обожнювали друзі. Один із них, Владислав, який зараз у Польщі, ридав у слухавку, не в силах повірити в утрату.
Післяслово
Володимир Шаповал повернувся в землю Тального, яке любив усім серцем. Тетяну й досі іноді наздоганяють болючі думки: «А що, якби зателефонувала знайомим у Київ? Якби перевели в іншу частину?» Але вона вмить зупиняє ці роздуми, бо знає: ніхто не відає шляхів Господніх.
Володимир до кінця виконав свій обов’язок і залишився вірним головному покликанню свого життя: бути опорою для Тані, серцем для родини й щитом для України.
Вічна пам’ять Герою!
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
