Вісті Черкащини 
Шевченко єднає: як на Тальнівщині шукали сучасні змісти у вічних рядках
Поетичний онлайн-челендж «Сучасний голос Кобзаря», що прокотився Тальнівською громадою, зібрав понад сім десятків учасників, заново відкривши нам знайомі з дитинства рядки. Та поки на відео 11 разів лунав безтурботний «Садок вишневий коло хати», виступ учительки з Веселого Кута Ірини Степанець змусив слухачів замислитися про глибші сенси. Чому для конкурсу вона обрала саме «Розриту могилу», у якій кожен рядок про сплюндровану землю відгукується болем сьогодення, та як класична лірика стає дзеркалом нашої пам’яті? Про це – у нашій розмові з освітянкою.
Свідомий вибір «гострих кутів»
Для Ірини Степанець вибір поезії був не випадковим, а глибоко прожитим рішенням. У той час, коли Україна буквально виборює кожен сантиметр своєї ідентичності, вона переконана: оминати складні теми сьогодні неможливо. Учителька впевнена, що «Розрита могила» – дзеркало нашої історії, яке до щему резонує з нинішнім станом кожного українця.
«Я обрала цей текст через болісне усвідомлення: ми мусимо берегти своє настільки міцно, щоб ворог ніколи більше не зміг «розкопати» наші душі та загарбати нашу пам’ять, – каже вона. – Для мене цей болісно-патріотичний текст – нагадування про те, як важливо тримати внутрішню оборону».
Ці рядки відлунюють у 2026-му
Найгостріше сьогодні для освітянки звучать слова Кобзаря про запродані степи та синів на чужині. У 2026 році, коли вся країна спрямовує сили на повернення українців додому й велику відбудову, ці класичні рядки перетворилися на тривожне застереження: «Сини мої на чужині,
На чужій роботі...»
«Сьогодні внутрішня єдність – умова нашого виживання, – переконана освітянка. – Ми маємо бути настільки згуртованими, щоб ніхто й ніколи не міг сказати, що самі «допомагаємо» ворогу нищити свій рідний край».
Для Ірини Михайлівни шевченківське слово – не лише літературний пам’ятник, а й дієвий інструмент, що допомагає тримати ціннісний фронт у кожній школі й громаді.
Мистецтво мовчати гучніше за крик
Опанувати емоційний потік і донести справжній сенс Кобзаревих рядків стало для читиці справжнім викликом. Вона переконана: декламувати Шевченка – завжди балансувати на тонкій межі між театральністю й щирістю. «Щоб не “затопити” слухача емоціями, я фокусувалася на паузах, – ділиться секретами пані Ірина. – У цьому вірші мовчання іноді говорить гучніше за крик. Я намагалася читати не з відчаєм, а з праведним гнівом. Саме це почуття допомагає зберегти чіткість сенсу й не втратити голову в емоційному вирі».
Такий підхід дозволив декламаторці перетворити класичну поезію на актуальний маніфест гідності, який почули жителі Тальнівщини.
Як сучасні учні сприймають такі твори?
«Ви знаєте, нинішнє покоління подорослішало надто рано. Хлопці й дівчата вже не сприймають Шевченка як “дідуся у кожусі”, – упевнена Ірина Степанець. – Для більшості “біль за сплюндровану Україну” – не метафора з підручника, а реальність, яку вони бачать у новинах та вікнах. Діти дуже тонко відчувають несправедливість, тому такі твори, як «Розрита могила», викликають у них не сум, а запит на дію та захист свого».
Шевченко у смартфоні: класика стає захопливою
Наша співрозмовниця переконана: онлайн-формати – саме та мова, якою сьогодні варто говорити з молоддю. Соціальні мережі допомагають зняти з поезії наліт офіціозу і вивести її з категорії «обов’язкові твори зі шкільної програми».
«Коли учень бачить учителя або однолітка, які читають класику в сучасному форматі, поезія оживає, – ділиться Ірина Михайлівна. – Вона стає частиною їхнього цифрового світу. Це найкращий спосіб показати, що Шевченко – це стильно, актуально й захопливо. Челенджі доводять: слово з глибини століть може бути актуальним, не втрачаючи своєї глибини».
Головний «кризовий менеджер»
Шевченко для освітянки – це далеко не тільки дати у виховному плані чи бібліотечні заходи. Його рядки звучать у стінах гімназії щоразу, коли мова заходить про гідність, складний вибір чи волонтерство.
«Тарас Григорович – наш головний “кризовий менеджер” та психолог, — усміхається пані Ірина. – Його слово допомагає знайти відповіді у найскладніші часи, тому Кобзар поруч із нами постійно. Я взагалі полюбляю цитувати класиків, адже в них – коріння нашої сили».
Як уберегти пам’ять від «розкопування»
На запитання про те, що сьогодні має робити кожен із нас, аби наші символічні «могили» більше ніхто не посмів розрити, освітянка відповідає впевнено: відповідь захована в самому вірші Кобзаря. Головне – не дати себе заколисати байдужістю.
«Як громада, ми маємо інвестувати в освіту та культуру, виховуючи свідомого українця, – переконана Ірина Михайлівна. – Знання своєї справжньої, а не «відредагованої» кимось історії – наш єдиний надійний імунітет. Наша пам’ять буде «під замком» лише тоді, коли кожен знатиме, хто він є насправді і чиїх батьків він дитина».
Післяслово
Коли ми запитали, що б Ірина Степанець від імені всіх освітян сказала Тарасу Григоровичу сьогодні, вона відповіла коротко, але твердо: «Батьку, ми таки не приспали Україну. Ми її розбудили й уже нікому не дамо заколисати знову».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
