Вісті Черкащини «Серце, що билося за Україну: на Тальнівщині попрощалися з Героєм, який загинув на Харківщині
Сьогодні, 13 червня, Тальнівщина провела в останню путь нашого земляка — сержанта Мульченка Віталія Васильовича, відважного воїна, справжнього Сина України, який поклав життя за Батьківщину.
Це ще одне ім’я, вписане у безсмертну книгу українського героїзму — кров’ю, мужністю, самопожертвою.
Віталій Васильович народився 27 червня 1974 року в селі Вишнопіль. Закінчив місцеву школу, продовжив навчання в Тальянківському технікумі. Проходив строкову службу в Запоріжжі. Працював водієм у місцевому колгоспі «Маяк», здобув фах електрозварювальника, навчався в інституті імені Патона. Працював за кордоном, а з 2021 року — в Харкові, допомагаючи відновлювати зруйновану ворогом інфраструктуру.
Коли Україна покликала — не вагався.
9 січня 2024 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив водієм-кранівником у відділенні спеціальних робіт 2-ї ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону.
9 червня 2025 року його серце зупинилося…
Попередньо встановлено, що Віталій Васильович помер під час виконання завдань у складі підрозділу на Харківщині, в селі Нова Гусарівка.
Змалку він був світлою, доброю, щирою людиною. Любив життя, людей, рідну землю. І коли прийшов час — став на її захист. Без пафосу, без вагань — з глибоким усвідомленням, що боронити Україну — його обов’язок.
Віталій Васильович залишив по собі велику скорботу, але й гідний приклад мужності та любові до Батьківщини.
У нього залишилися мама — Галина Федорівна, дружина — Ганна Прокопівна, діти — Вася, Аліна, Юля, сестри — Ольга Василівна та Людмила Володимирівна.
Від імені всієї Тальнівської громади висловлюємо щиру вдячність родині Віталія Васильовича.
Особлива шана — мамі нашого Героя-земляка. Галино Федорівно, Ви виховали сина, яким може гордитися вся Україна. Сильного, працьовитого, гідного чоловіка. Ваш біль — це наш спільний біль. Ми схиляємо голови перед вашою материнською мужністю…
Низький уклін дружині, дітям, сестрам…
Між вами був особливий зв’язок — міцніший за час і простір. І навіть смерть не здатна його зруйнувати.
Віталій Васильович був не лише сином, братом, чоловіком, батьком, воїном…
Він був другом, колегою, наставником. Люди, яким він дарував добро, підтримку, щирість — зберігатимуть пам’ять про нього у своїх серцях усе життя.
Ми, як громада, маємо берегти цю пам’ять — не лише у словах, а в діях, у справедливості, у боротьбі за ту світлу Україну, яку він так щиро любив.
Віталію Васильовичу… Дякуємо тобі.
За твою мужність. За твій вибір. За кожен крок, зроблений у бік свободи.
Схиляємо голови перед Тобою, Воїне.
Спочивай з миром, наш Захиснику.
Поховали Віталія Васильовича на кладовищі в його рідному селі Вишнопіль.
Пресслужба Тальнівської МТГ
