Вісті Черкащини Село на Тальнівщині, де кожен день – нова можливість
Завідувачка сільського клубу відчиняє людям не лише двері, а й дарує настрій, натхнення, підтримку. Без неї не заспівають ні діти, ні дорослі. Не заграє баян. Не відбудеться жодне свято. Вона організовує концерти й вечори відпочинку, збирає односельців на репетиції, прикрашає сцену, та й цим її робота не обмежується. Коли треба, то готує благодійні ярмарки, збирає допомогу для військових, шукає необхідні речі, передає посилки туди, де на них чекають. У руках Олени Григорівни Орел не лише афіші й сценарії, а й тепло, що об’єднує людей. Клуб для неї – серце Соколівочки, де завжди є місце для пісні, добра й спільної справи.
Жінка народилася в рідному селі, тут зустріла свою долю, народила дітей і тепер радіє своїм онукам, відчуваючи, як покоління змінюються, але Соколівочка залишається для неї тим самим рідним куточком, що плекає її душу і дарує спокій серцю. Сергій Іванович Орел, її чоловік, разом з побратимами самовіддано боронить Україну. Їхні діти також присвятили себе служінню людям: Михайло рятує життя в київській клініці «Добробут», а Катерина невтомно працює на Тальнівській підстанції ШМД. Онуки Матвійко й Катруся дарують своїй бабусі радість і надію.
Олена Орел за освітою – перукар, і це ремесло для неї не професія, а справжнє захоплення, яке не полишає й досі. Вона любить створювати красу, допомагаючи людям відчути впевненість у собі. З 2007 року, обіймаючи посаду завідувачки клубу, жінка також реалізовує свій творчий потенціал. «Люблю бачити красу в людях і своїй роботі», – зізнається вона. Окрім перукарського мистецтва, її надихає ще й створення малюнків із шерсті. Це заняття дозволяє експериментувати з формами, кольорами й текстурами, відкриваючи для себе нові можливості творчості.
В Олениній родині завжди цінували книги. Тато й мама не лише читали, але й передавали свою любов до знань дітям. Особливе місце серед їхніх книг займає «Кобзар» Тараса Шевченка, виданий у 1960 році. Його передають з покоління в покоління,, і тепер книга потрапила до рук маленьких Матвійка та Катрусі, які, ймовірно, продовжать традицію поваги до рідної мови.
Катерина Микитівна була майстринею вишивки. Її роботи, сповнені душі та майстерності, не раз прикрашали виставкові зали. Пані Олена, наче коштовну реліквію, береже недовершений портрет Кобзаря, який вишивала її мати. Він, разом із наперстком, голкою та нитками, став для неї живою пам’яттю про рідну людину, про її талант і любов до творчості.
Дід Микита поєднував у собі дві, здавалося б, зовсім різні професії: пасічника та кравця. Освіту бджоляра він здобув в Уманському технікумі, а талант до шиття виявили батьки, які й найняли для сина домашнього вчителя. Швейна машинка «Зінгер» стала для нього незамінним інструментом у роботі. Одяг Микиті Корчевному замовляли заможні люди, адже його майстерність була визнана навіть серед найвибагливіших.
Як бачимо, талант до творчості героїня нашої оповіді успадкувала від батьків та дідуся. Її натхнення й майстерність знаходять своє втілення в роботі завідувачки клубу, де вона активно сприяє розвитку культурного життя села.
Олена наполягає, що в роботі й баченні світу вона з бібліотекаркою Валерією Хлівнюк доповнюють одна одну, що особливо відображається в їхній спільній роботі. «У дітей намагаємося розвивати чуття естетичної краси, патріотизму, чистоти мови й душі, прививаємо любов до Батьківщини, – міркує жінка. – Усе, що стосується краси, взаємопов’язане. Так я це бачу: без відсталості й вульгарності».
Ці принципи фахівчині прагнуть втілювати не лише в клубній діяльності, а й у кожному куточку життя громади. Й ось 7 лютого в мальовничій Соколівочці відбулося справжнє диво – відкриття оновленого адміністративного будинку, серцем якого стала студія розвитку та дозвілля «Творчість на дотик». Про свою роботу Олена Орел та Валерія Хлівнюк детально розповідають на сторінках своїх закладів – клубу та бібліотеки – у Facebook. Тут вони діляться новинами, анонсують події, публікують яскраві моменти з життя села, залучаючи мешканців до активної участі в культурному житті Соколівочки.
Проте їхня діяльність не обмежується лише цим. Олена Орел та Валерія Хлівнюк не стоять осторонь, коли потрібна допомога іншим. Вони активно волонтерять, організовують благодійні ініціативи та підтримують тих, хто цього найбільше потребує.
«Знаєте, як це відбувається? Місцеві фермери дають нам поросят, – розповідає Олена. – Соколівоцькі чоловіки їх колють, обробляють, а потім усі разом готуємо заготовки. У кого є автоклав, той консервує тушенину й паштет. Наприклад, у мене пристрій розрахований на 70 банок. Мій Сергій завжди на зв’язку й підказує, як усе правильно зробити».
Інші односельці займаються копченням м’яса та сала. Готові страви жінки пакують у ящики і зберігають у клубі. Педагог-організатор Марина Мазур гуртує батьків і дітей, які дружно приносять багато солодощів. За потреби всі продукти харчування пакуються й відправляються на фронт або відвозяться тим односельцям, які лікуються вдома чи в шпиталях.
Олена Орел та Валерія Хлівнюк об’єднують людей та сприяють добрим справам, демонструючи, що навіть у маленькому селі можливі зміни.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
