Руслана Череватенко із Глибочка – наймолодший художній керівник на Тальнівщині

«Усміхнені й задоволені обличчя в переповненій залі – для неї найбільша нагорода»

24-річна Руслана Череватенко працює художнім керівником у Глибочківському сільському будинку культури, що на Тальнівщині. Вона – наймолодший художній керівник у районі. З дівчиною розмовляємо у сільському клубі, незважаючи на звуки дрелі чи то перфоратора, бо саме проводять ремонтні роботи. Щира, відверта, творча, з тонкою душевною красою, Руслана з перших хвилин знайомства викликає симпатію.

Розповідає, що народилася й виросла у Глибочку, який називають тальнівськими Карпатими. Його неймовірна природа не могла залишити байдужою її душу, у якій з дитинства звідкись бралися вірші. Їх показувала бабусі, бо в 6 років мами у неї не стало. Разом з молодшим братом їх виховали дідусь з бабусею. Бабуся бачила свою Русю вчителькою, тому, коли прийшов час обирати професію, порадила вступати у педучилище в Умань. Руслана поїхала в Умань, проте вступати в інше училище – музичне, добре розуміючи, що шансів небагато. Адже в музичну школу вона не ходила, лише співала в клубі, як сама каже, може, трохи краще від інших. Зрозуміло, що не поступила. Пішла в 10-ий клас Тальнівської школи, успішно «просиділа», а вже наступного начального року – стала студенткою Канівського культосвітнього училища.

–Це найкращий мій вибір і найкращий час, який я могла витратити на навчання. Навчалася на хормейстерському відділі. Я – хоровий диригент. Вчитися було дуже важко, – зізнається Руслана. – У перший рік я кожного місяця кидала навчання. Важко було, бо я прийшла без музичної освіти, а інші студенти були добре підготовлені. І тому дуже великий дисонанс виникав між нами. Я не могла увесь час збагнути, чому мені все так важко дається.

За 4 роки навчання в училищі Руслана здобула достойну освіту, навчилася грати на фортепіано та акордеоні, вдосконалила вокальні навики та найбільше, мабуть, їй до вподоби роль ведучої, з якою вона завжди успішно справлялася. В цьому велика заслуга її вчителя, як каже дівчина.

Руслана впевнена, що в житті все трапляється вчасно. Тому коли після училища пішла працювати консультантом в одному з черкаських магазинів, вірила, що знайде роботу, яка приноситиме задоволення, а не спустошуватиме. Тоді їй подзвонив сільський голова Василь Григорович Мельник і запропонував повернутися в рідне село на вакантне місце художнього керівника.

-Дуже гарно пам’ятаю свій перший робочий день. Це була підготовка до осіннього свята. На Покрову ми святкуємо 3 свята: День козацтва, День захисника Вітчизни і День працівника сільського господарства України. Коли прийшла в клуб, там вже йшла повноцінна підготовка до свята. Повно дітей, дорослих. Процесом керує завклубом Тетяна Олександрівна Науменко. Василь Григорович, знайомлячи з сільськими артистами, представляє: «Руслана Сергіївна Череватенко – наш новий художній керівник». Мені якось не по собі: переді мною 9-класники, старші люди. Думаю: хіба ж вони будуть мене слухати? А мені на той час було 21 рік, – згадує Руслана Череватенко.

Коли людина на своєму місці, то все складається у гармонійний пазл. З приходом Руслани сільські концерти стали більш креативними, змінився репертуар, щоразу нова й неповторна програма, неординарне оформлення сцени. Навіть оголошення про свято змінило формат. Це глибочківцям до вподоби. Із 30 учнів школи більше половини – учасники самодіяльності, причому, ходять навіть хлопці. А учасників концерту щоразу до 40.

–Я обожнюю сам процес підготовки до концертів – придумувати сценарій, декорації на сцену, – ділиться дівчина. – Будь-яке свято починається з того, що ми обираємо репертуар. Тоді я починаю робити сценарій, зрозуміло, без номерів я за нього не беруся. Треба ж підводки зробити. Сценарій розпочинається з того, що мені треба придумати дуже гарну назву. Я над нею сиджу 2 дні. Мене ще в Каневі вчили, щоб усе було поетично. Потім починаю міркувати, як прибрати сцену, зробити так, як не було ще ні в кого. Я так не люблю заїждженого, пережитків СРСР. Минулого року на осіннє свято ми дуже гарно зробили задній фон на сцені: ми поставили стіл, його нарядили всякими дарами осені. По обидва боки – тюки соломи, гарбузи, квіти польові. Я дала ідею. А потім кожен ще щось своє вносив. І вийшло дуже класно. Сама, звісно, я б не придумала таке. Людям дуже сподобалося, підходили фотографуватись.

Руслана має чудовий голос, співає сама, дуетом з Оленою Маркевич, а разом з Антоніною Каратнюк дівчата створили тріо «Мальви», співають у два голоси. Спочатку було дуже важко, бо для Олени і Антоніни це був перший досвід такого виконання. Зараз у них дуже гарно виходить. Тріо «Мальви» та дитячий вокальний колектив «Дзвіночки» – найпопулярніші на сцені Глибочківського будинку культури.

У творчому тандемі із Оленою Маркевич Руслана веде свята та заходи. Зізнається, що кожного разу перед концертом дуже хвилюється, аж дух переймає. Усміхнені й задоволені обличчя в переповненій залі – для неї найбільша нагорода.

Ліна ЯЛОВСЬКА