Вісті Черкащини 
Родинні традиції на Тальнівщині: як святкує Різдво родина священника ПЦУ
Різдвяні свята – час спогадів про дитинство і надій на майбутнє, мить, щоб побути з родиною та через народні звичаї відчути єдність з природою й нашими предками. Це час для роздумів про глибші питання нашого буття. Однак особливо важливо, щоб у цей святковий період, серед щедрої гостинності й ностальгії, ми не забували про Того, чиє народження відзначаємо. Нехай радощі цього свята не будуть затемнені суєтою буденних справ чи поверхневими турботами. Матінка Тетяна Гаргат поділилася з нами сімейними традиціями святкування Святого вечора. Її розповідь про те, як ці обряди збирають родину разом і передаються з покоління в покоління, була справді зворушливою.
«Різдвяні свята – завжди подорож у минуле. Кожен пригадує, як це було вдома. Дитинство – найпрекрасніша пора, – говорить жінка. – Святвечір для мене досі пахне сіном, зорить свічками на могилах рідних і звучить колядкою. Я – дитина свого часу, народилася й виросла на Івано-Франківщині, у селі Нижній Струтинь, де люди свято дотримуються давніх звичаїв. Як найдорожчий спадок, я принесла їх до своєї родини».
На Святвечір після вечірньої служби всі нижньострутинці ідуть на цвинтар, щоб запалити лампадки на могилах своїх рідних. Увечері він освітлюється м’яким світлом свічок. Після цього люди повертаються додому, обов’язково купаються, щоб бути чистими, і жінки готуються подавати святкову вечерю. В оселі панують празниковий дух і затишок. Господар, тричі перехрестившись, святочно охопивши Дідуха, погордно ставить його на покуті.
«Від ранку й до вечері в нас ніхто не їсть, окрім води. Діти можуть спожити ще шматочок хліба. Свята вечеря має бути на голодний шлунок. Так, як і моя матуся на Івано-Франківщині, чиню і я на Тальнівщині, – продовжує пані Тетяна. – На стіл стелю сіно, по кутах розкладаю часник, зверху накриваю скатертиною і кладу калачі – Василя й Маланку. З дванадцяти пісних страв першою подаю кутю. Обов’язково ставлю тарілочку для покійного тата з його улюбленими стравами».
Перед вечерюванням уся родина Гаргатів – отець Андрій, матінка Тетяна, Софійка та Соломійка – урочисто промовляють молитву. Вечерю починають з куті. Кожен по черзі бере по ложці. Господар хреститься, дякує Богові за благословення дочекатися цьогорічної куті і молиться, щоб Господь дав дочекатися наступного Різдва. Своє побажання кажуть і господиня, і доньки. Опісля їдять інші пісні страви, що смакують якось по-особливому. Узвар. Капусняк без картоплі. Вареники з квашеною капустою й вишнями. Голубці з пшоном та рисом. Гриби. Квасоля й горох. Картопля в мундирах. Пончики з часничком і солодкі з пудрою.
Зі слів нашої співрозмовниці, на її малій батьківщині після Святої вечері наймолодші діти під столом відтворюють звуки домашньої птиці та свійських тварин, щоб у родині добре водилося господарство. За це їм щедро кидають смачні гостинці. Опісля колядує вся сім’я за столом, а згодом діти біжать віншувати своїх односельців.
“Я всі дні свят був задіяний у вертепі, бо потрібно було не лише обійти всі околиці свого села, а й відвідати інші села, – додає отець Андрій. – Для дітей була подвійна мотивація: по-перше, побути разом і радісно провести час, а по-друге, щось заробити. Це не було чимось великим, але воно мало велику цінність».
Подружжя Гаргатів зазначає, що, окрім відвідування цвинтаря, у своїй родині тут, на Тальнівщині, відтворює всі прадідівські звичаї. «Святкуємо так, як мої батьки, передаючи нашим донькам традиції, що об’єднують нашу родину й дають відчуття єдності з минулим», – каже матінка Тетяна.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
