Родичі 13 полеглих героїв Тальнівщини отримали пакунки з кривоколінським борошном

Людина живе доти, доки живе пам’ять про неї. Наше видання щоразу, коли в календарі дата народження або смерті наших героїв: чи то учасник Революції гідності, чи воїни АТО або волонтери, шукаємо зв’язок з їхніми рідними і пишемо спогад. Доводиться ятрити ще свіжі незагоєні рани матерів, дружин, братів та сестер. Ми часто плачемо разом з рідними, усвідомлюючи незворотність втрат. Уявіть собі горе матері, що поховала єдиного сина і залишилася сама-самісінька в цілому світі, або ту, що 5 років шукає тіло своєї дитини, а в душі теплиться надія, що він живий. Біль та смуток пронизує тебе, розумієш, як багато людських доль зруйнувала ця війна, скільки горя та сліз принесла на нашу землю.

Найменше, що ми можемо зробити в пам’ять про наших героїв – це їх не забути. Пам’ятають про загиблих героїв і ніколи не обділяють увагою їхніх рідних і в ТОВ «Урочище Журавське», засновником якого є Володимир Мовчан. Так і цього разу, не приурочуючи до якоїсь дати та події, 16 травня рідним 13-ох героїв Тальнівщини привезли по 10 кілограмів свіжозмеленого кривоколінського борошна торгової марки «Мовер Міл».

Першими отримали пакунки з борошном дружини тальнівських волонтерів: Ніна Іванченкова, Марія Каракуля та Тетяна Головко (дружина Миколи Шевченка).

Марія Дмитрівна Безугла, мама атовця Дмитра Безуглого з Тального, дякує керівництву товариства, дирекції заводу за те, що не забувають і щоразу приїздять не з пустими руками.

-Часто запитують: «Як нам живеться?» Якби син був живий, то було б все добре, – каже жінка на ґанку своєї хати, втираючи сльозу. Життя іде своєю чергою, ростуть онуки. Дімині дівчатка рідняться до нас. Тільки сина нема. Ніхто його не поверне і не замінить.

Віру Петрівну Лущевську, маму сержанта Сергія Ярошенка, який загинув на Луганщині, вдома не застали, жінка з чоловіком повертаються з городу. Бідкається: – Городів понабирали, то мають роботу – бур’яни полоти. А здоров’я не те. Після загибелі сина зовсім ніяка стала, – каже жінка, а очі набираються сліз. – Нема мого сина, немає батька у дітей – нема й здоров’я. Дякую всім, хто не забуває нас.

Син Юрія Григоровича Паращука Ярослав був на роботі. Він працює сімейним лікарем у Тальнівському Центрі ПМСД. Пакунок з борошном прийняла його дружина Інна з маленьким сином.

Дружина загиблого Віктора Васильовича Мельниченка з Веселого Кута Ірина Михайлівна борошно отримала в редакції нашої газети. Ми саме готували спогад про її чоловіка, який народився 24 травня 1972 року. Згадуючи, жінка розчулилася так, що їй важко було говорити.

Зі словами подяки приймали борошно рідні Олександра Михайловича Шевцова – сестра Віта з чоловіком Петром – Ярові.

Галина Станіславівна Жовтобрюх, мама Артема Жовтобрюха із Кривих Колін, запрошуючи в двір, каже з вдячністю:

-Володимир Петрович Мовчан підтримує нас завжди, не забуває. Таких людей, як він, треба пошукати. У нього дуже добре й чуйне серце. Мало хто робить для людей стільки, як він. А у мене лише одна мрія – щоб швидше закінчилася ця клята війна. Коли загинув мій син, я казала, що хочу виплакати сльози всіх матерів, аби вони більше не хоронили своїх синів. Артем для мене ще й досі живий. Піду на цвинтар, бувало, говорю з ним, плачу, а тут в небі – лебідь білий, і так клекоче…

Ліна ЯЛОВСЬКА