Вісті Черкащини Різдвяна традиція, збережена з літа: у селі на Тальнівщині відбувся майстер-клас із виготовлення дідухів
У передріздвяні дні в Здобутківському сільському будинку культури, що на Тальнівщині не просто говорили про українські традиції, а відтворювали їх власноруч. Художня керівниця Люся Чурпіта разом із завідувачкою будинку культури Вірою Адамівною провела майстер-клас із виготовлення різдвяних дідухів – давнього символу родинного добробуту, пам’яті роду та зв’язку поколінь.
Підготовка до заходу, як з’ясувалося, розпочалася ще задовго до Різдва – влітку. Адже справжній дідух не створюється поспіхом.
«Про матеріали ми потурбувалися ще влітку. Знаючи традиції, готувалися до Різдва, як то кажуть, із літа», – розповідає Люся Чурпіта.
Заготовлене колосся сушили, зберігали безпосередньо в клубі, дотримуючись усіх необхідних умов, аби матеріал зберіг природний вигляд і аромат.
Участь у заході взяли 15 діток. Багато з них прийшли не самі – з мамами та бабусями, які активно долучалися до процесу й допомагали своїм малюкам.
Для виготовлення дідухів використовували традиційні злаки – пшеницю, жито, ячмінь, овес. Доповнювали композиції льоном, лавандою та запашними травами, що надавало виробам не лише автентичності, а й особливого різдвяного запаху.
Робота проходила в атмосфері захоплення та щирої зацікавленості. Діти з натхненням в’язали колосся, старанно формували свої перші дідухи, а дорослі підтримували й підказували.
«Дуже сподобалося всім. Усі так із захопленням складали, в’язали – всі були дуже задоволені», – ділиться враженнями керівниця.
Навіть батьки, які не змогли бути присутніми, згодом передавали слова подяки організаторам заходу.
«Дякували, що підтримуємо традиції, продовжуємо їх і долучаємо молоде покоління», – каже пані Люся.
Учасники майстер-класу не лише навчилися створювати дідухи, а й почули розповідь про глибоке символічне значення цього оберега. За традицією, дідух виготовляли з першого або найкращого снопа, який збирав найстарший чоловік роду. Навесні ж його молотили, а зерно висівали – на щедрий урожай.
«Зараз, на жаль, через війну та обставини багато чого відходить, забувається. Але ж якщо ми цього не будемо продовжувати – воно зникне. Тому варто нагадувати й готуватися заздалегідь», – наголошує художня керівниця.
Цьогорічні дідухи були невеликими – радше «пучечки», як з усмішкою називають їх у будинку культури. Та навіть вони принесли дітям щиру радість.
Попереду – нові плани. Наступного року організатори мають намір залучити дітей ще глибше до традиції: разом піти в поле, самостійно заготовити матеріали й створити вже великі, справжні дідухи.
Бо саме з таких, на перший погляд, простих заходів і починається жива спадкоємність української культури – коли традиція не лише зберігається, а передається з рук у руки, від серця до серця.
Аріана НЕСТЕРЕНКО
