Вісті Черкащини 
Рік очікування і віри: Тальнівська громада провела в останню дорогу Героя, який вважався зниклим безвісти
Сьогодні над нашою громадою знову панувала тиша, сповнена болю і сліз. Жителі громади зібралися на площі біля пам’ятника Героям Небесної Сотні та Захисникам України, щоб у важку хвилину схилити голови, об’єднатися в молитві та з глибокою скорботою провести в останню дорогу Чорноволенка Ігоря Анатолійовича – свого земляка, сина цієї землі, чесного трудівника і мужнього Захисника України. Війна знову безжально увірвалася в мирне життя, забравши людину, яка жила просто, працювала сумлінно й до останнього залишалася вірною своєму обов’язку перед Батьківщиною.
Ігор Анатолійович народився 26 січня 1975 року в селі Шаулиха у простій селянській родині. Тут минуло його дитинство, тут він зростав, формувався як людина, тут навчився цінувати працю, поважати людей і любити рідну землю.
З 1982 року навчався у Шаулиській восьмирічній школі, а згодом – у Тальянківському радгоспі-технікумі, де здобув фах інженера-механіка. Уже тоді було видно: це людина, яка не боїться роботи й не шукає легкого хліба.
У травні 1993 року Ігор Анатолійович пішов на службу до Збройних Сил України – у пограничні війська. А повернувшись, знову обрав шлях праці на рідній землі.
З 1995 по 2002 рік працював у колгоспі «Перемога» – на фермі, у тракторній бригаді, там, де було найважче.
З 2002 року і до березня 2023-го – у фермерському господарстві «Фенікс М».
Він прожив усе життя в селі. Поруч із землею, з людьми, з працею.
Його знали як доброго господаря, щирого співбесідника, людину світлої душі й відкритого серця.
Умілі руки Ігоря Анатолійовича завжди допомагали іншим. Він не відмовляв, не скаржився, не виставляв себе напоказ – просто робив добро.
25 березня 2023 року Ігор Анатолійович був призваний на службу до лав Збройних Сил України. Проходив службу срільцем 2 срілецької роти, 1 стрілецьког батальону військової частини А 2167
Він опинився у найгарячіших точках Донецької області, захищаючи нашу державу, кожного з нас, наші домівки і майбутнє.
4 жовтня 2023 року він був поранений під час виконання бойового завдання поблизу Вугледара.
За мужність і відвагу Ігор Анатолійович був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України».
З 30 вересня 2024 року військовослужбовець вважався зниклим безвісти. Увесь цей довгий і болісний час рідні, близькі та всі односельчани жили надією й вірою, що він повернеться додому живим… Та страшна звістка безжально обірвала ці сподівання.
Офіційно встановлено, що Ігор Анатолійович загинув 30 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині, захищаючи рідну Батьківщину у наслідок мінометного обстрілу поблизу н.п Вугледар Волновахського району Донецької області.
На превеликий жаль, ми не обираємо долю…
Доля обирає нас.
І вона випробовує по-справжньому сильних.
На долю цього чоловіка випало багато випробувань – і болю, і радості. Але він пройшов свій шлях гідно. Як людина. Як чоловік. Як воїн.
Сьогодні немає таких слів, які могли б втамувати біль рідних і близьких.
Жодні слова співчуття не здатні замінити чи полегшити цю втрату.
Але ми можемо і мусимо сказати головне:
Ігор Анатолійович не буде забутий.
Він назавжди залишиться у нашій пам’яті – світлою, скромною, доброю людиною, справжнім Захисником України.
Нехай добрий спомин про нього житиме в серцях усіх, хто його знав, поважав і любив.
Нехай Господь дарує йому вічний спокій,
а рідним – сили пережити цей нестерпний біль.
Вічна пам’ять і вічна слава Герою.
Поховають нашого Героя в його рідному селі Шаулиха..
Не забудемо…. Не пробачимо
Пресслужба Тальнівської МТГ
