Рідна мова – наша зброя і наш оберіг! Як гімназія на Тальнівщині відзначила Місячник шкільних бібліотек

У Веселому Куті є гімназія. А в ній – затишна книгозбірня, що пахне папером, дитячими долоньками й словами. Тими, що з’єднують серця й нагадують: ми українці. Тут господарює Ірина Степанець – лагідна, щира, з променистими очима, які завжди зорять, коли вона говорить про книги. «Я ж учителька української мови та літератури, – усміхається вона. – Тож цьогорічна тема Місячника шкільних бібліотек мені дуже близька». І справді: «Гасло «Рідна мова – наша зброя і наш оберіг!» у руках бібліотекарки ожило, розквітло, засяяло.

У світі казки

Коли в календарі з’явилося 30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек, до читальної зали завітали наймолодші – першокласники. Двері тихенько прочинилися, і поріг переступили маленькі ніжки. «Ми сьогодні вирушимо в подорож до світу казки!» – сказала пані Ірина.

І почалося диво: загадки, розмальовки, веселі обговорення, дитячий сміх, що бринів між полицями. А в кінці – посвята в читачі! Кожен отримав іменний диплом і солодкий сюрприз. А разом з ним – перше бібліотечне щастя, яке запам’ятовується на все життя.

Зустріч зігріла душу

А потім була подорож до Тального. У конференц-залі Центру культурних послуг охочі зустрілися з письменницею Мариною Павленко. Вона розповіла, як народжуються казкові світи, як фантазія дружить з реальністю, як оживають герої. «Для мене це особливо важливо, – зазначає Ірина Михайлівна. – Адже я була студенткою Марини Степанівни. Пам’ятаю її уроки, усмішку, інтонацію. Деяких людей життя забирає з пам’яті, але таких, як вона, забути неможливо». Діти слухали письменницю зачудовано. Може, хтось у ту мить вирішив: «І я напишу свою книгу».

Тепло для Захисників

А ще в бібліотеці цього місяця пахло не лише книгами, а й добром. Тут стояла велика коробка з написом «Тепло для ЗСУ: зігріймо Захисника». Учні, батьки й учителі приносили речі – теплі, м’які, корисні. «Це светр, шапка чи шкарпетки, – каже бібліотекарка. – Але передусім – наше дякую. Це тепло, яке долетить туди, де холодно». Зібране передали волонтерам. Кожна пара рукавиць, здається, несла в собі частинку чийогось серця.

Мовне дефіле – свято сили й краси

Тоді в бібліотеці стало гомінко й урочисто. Дівчатка щебетали, учительки усміхалися, бо настав день мовного дефіле – улюбленого показу, якого чекали ще з початку навчального року. «Цього разу ми поєднали красу і слово, – розповідає пані Ірина. – За поезією Галини Кирпи «Моя мова» створили два образи: маленькі дівчатка – ніжність рідного слова, а педагогині – мудрість і силу берегинь».

Показ відкрили джури рою «Козаченьки» – дівчата у вишиванках і військовій формі. Стрункі, красиві, сильні. Вони нагадали всім: мова – то наш щит.

Кольори, поезія і комікси

Ще багато цікавого принесло це бібліотечне свято. Був конкурс читців «Мово українська, мово солов’їна». Гімназисти читали вірші, промовляли їх, наче пісні. Потім отримували грамоти й гордо ховали їх у наплічниках.

А ще – кольоровий тиждень читання. Щодня – інший. Книжки ніби оживали на полицях. Сьогодні – господар жовтого дня, завтра – синього, позавтра – червоного… Так народилася веселка читання – справжня, барвиста, жива.

Не забули й про соціальні мережі. Разом з гетьманом учнівського самоврядування Маргаритою Гук бібліотекарка взяла участь у розіграші коміксів від видавництва «Ірбіс Комікси». «Два роки тому ми вже вигравали, – усміхається вона. – І діти тоді були в захваті! Комікси в нас не стоять – літають з рук у руки!»

А ще до Дня української писемності та мови в книгозбірні створили відеочелендж «У тренді – українська!». Бо вона сьогодні справді визнана – і це модно знати.

Бібліотека не спить

У Веселокутській гімназії вона бадьора щодня. Не лише у вересні чи жовтні, а цілий рік. Тут – виставки, інтерактиви, стіннівки, мовні хвилинки, поради й нові книжки. А ще – теплі розмови, усмішки, роздуми.

«Хочу, щоб діти знали: крім гаджетів є не менш цікавий усесвіт – книжковий, – каже пані Ірина. – Книга пахне сторінками, голосами героїв і теплом читачів».

Післямова

І, здається, якщо ввечері тихенько зазирнути до бібліотеки, можна почути, як старі книги шепочуть одна одній:

–Сьогодні до нас прийшли нові першокласники…

–А завтра буде конкурс читців!

–І показ! Знову показ!

А біля свого стола стоїть жінка, яка вміє змушувати книги говорити, а дітей –  слухати серцем. «Дякую Збройним силам України, – каже вона, – що маємо можливість думати, говорити і мріяти рідною мовою. Ангела-охоронця ВАМ щосекунди!»

І книгозбірня зітхає сторінками, ніби теж дякує – тихо, але по-українськи.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА