Репортаж із села за 17 кілометрів від Тального

Щороку в Україні зникає 18 сіл, десятки на межі вимирання. Все через те, що немає робочих місць, перспектив та розвитку для сільської громади, – повідомляють у Державній службі статистики.

Саме тому ми вирішили, розповісти читачам як люди живуть та працюють у селах Тальнівського району.

Від райцентру до Романівки 17 кілометрів, туди дістаємось автомобілем за 25 хвилин. Через складні погодні умови, добратись до села важче і довше.

За 2 кілометри до Романівки – полустанок Шалаське, навколо – ліс. Дорога від Мошурова до Романівки не найкраща: є і бруківка, і асфальт. Щоправда, у цьому році відремонтували майже кілометр дороги. На це витратили із державного бюджету мільйон сімсот тисяч гривень. Ще 247 тисяч додали орендарі. Сільська рада теж не стояла осторонь. Тільки на проектно-кошторисну документацію пішло 170 тисяч гривень.

Романівку та Шалаське об’єднує не лише дорога, а й одна сільська рада.

На в’їзді в Романівку художньо-виконаний вказівник радянського зразка, на ньому назва та рік заснування села. На сьогодні тут мешкають 715 жителів. З них 66 дітей віком до 15 років, 33 – підлітки від 16 до 18 років, 336 працездатних громадян та 280 пенсіонерів. Селяни трудяться здебільшого у приватному підприємстві «БМ Благодатне», ТОВ «Чорна Кам’янка» (Кернел) та на свинофермі у Маленка. Інші працюють у навчально-виховному комплексі, в сільській раді, ФАПі, у поштовому відділені, магазині. Дехто щодня добирається на роботу до райцентру. Молодь виїжджає працювати в столицю та за кордон – Польщу, Чехію і навіть в Росію.

– Син з невісткою поїхали на роботу в Польщу, на заводі фасують цукерки. Таких грошей як там, тут вони б не заробили. Через те залишили онука на мене, а самі планують отримати польську карту побиту. Пізніше планують забрати сина до себе, – ділиться Галина, жителька Романівки.

Тричі на тиждень: у вівторок, п’ятницю та неділю о 7:10 з села до Тального курсує рейсовий автобус, квиток коштує 20 гривень. В інші дні, хто не має власного авто, добирається до Мошурова (часто пішки), а там зупиняє попутній транспорт.

– Буває, що немає автобуса, то просимось до того, хто їде машиною в місто, – кажуть пенсіонерки, що прийшли за хлібом в центр села.

У Романівці 8 вулиць – Центральна, Горького, Шевченка, Паркова, Штурхаля, Вишнева, Зарічна, Гагаріна. Є інтернет та супутникове телебачення. До будинків підведений газ та вода, також майже в кожному дворі є власна криниця.

– Декілька років мали проблеми з водою. У деяких криницях вона зникала, а в інших вміст нітратів зашкалював, тож довелося заглушити старі свердловини. Нещодавно капітально відремонтували 11 кілометрів водогону. Витратили на це 1 мільйон 300 тисяч гривень, – розповідає сільська голова Галина Полійчук.

Селяни власними силами зарибнили 2 ставки, інші орендують підприємці. Тут протікає річка Романівочка.

– Добре, що можу порибалити, коли захочу, ніхто в спину не жене. Влітку тягну коропів, карасів, амурів, а взимку «ходжу на щуку». Друзі з інших сіл до мене приїжджають на рибалку і шашличок, бо в них орендарі ловити не дозволяють. А ми самі собі господарі, – складає вудку житель Романівки Євген, чоловік зранку прийшов порибалити на місцевому ставку.

В центрі села два магазини та бар. Там можна придбати хліб, ковбасні вироби, чай, каву та цукерки, часто привозять свіжу молочну продукцію та здобу. В барі місцеві святкують дні народження та поминають померлих.

Поряд сільська рада, навпроти неї старе приміщення. Кажуть, то був продуктовий склад побудований 1922 року. Коли розкуркулювали багатих селян, забране зберігали саме в цій будівлі.

У селі працює поштове відділення та є недіюче приміщення «Ощадбанку».

Далі двоповерхова цегляна будівля школи та садочка, що об’єднались у навчально-виховний комплекс. Дитячий садок на першому поверсі. Всередині тепло, нові пластикові вікна, іграшки, гірка та парти. Є кімната для сну та туалет. В школі діє бібліотека. До неї ходять не лише учні, а й усі жителі Романівки. Концерти до свят та інші заходи проводять у актовому залі, адже клубу в селі немає. Під вікнами школи новий, сучасний дитячий майданчик.

– До 2011 року у нас була середня школа, зараз 9-річна. Діток небагато, лише 25. Першого, шостого та восьмого класів немає, не набралось учнів. Щодня відвідують садочок 15 вихованців. Це діти віком від 2 до 7 років. Тут у нас є кухня, годуємо дітей гарно. Щодня даємо молочне, фрукти, соки, кондитерські вироби. Часто готуємо рибні страви, – показує в каструлях борщ, котлети та кашу директор школи Неля Мельник.

В їдальні на столах склянки з соком, на тарілці лежить печиво та хліб. Кухар накриває дітям на стіл обід.

В школі працюють 9 педагогів, бібліотекар, 2 техпрацівники, 2 кухарі, 4 кочегари. Школа обігрівається дровами, до цього була власна газова котельня.

– Цього року на утримання навчально-виховного комплексу сільська рада надала 235 тисяч гривень субвенції, – розповідає сільська голова Галина Полійчук.

Неподалік НВК розташований щойно відремонтований фельдшерсько-акушерський пункт. Тут є фельдшер, акушерка та медична сестра.

– Працюємо з 8 до 13 години. На місці можемо взяти аналіз на визначення рівня цукру в крові, якщо треба зберемо кров з вени в пробірку, а тоді людина відвезе до райлікарні. Раз на тиждень, у вівторок, приїжджає лаборант і сімейний лікар. Але я також призначаю лікування, а з дітками до року працює акушерка, вона й вагітних оглядає. Бувало, приймала пологи на дому, якщо не встигали до лікарні, – поправляє окуляри місцевий фельдшер Леонід Мороз, – На виклики виїжджаю власним автомобілем.

Якщо потрібна невідкладна допомога, місцеві викликають швидку з району. Машина до села доїжджає за 30 хвилин. Бувають випадки, коли швидка їхати відмовляється. Тоді селяни навіть серед ночі викликають свого фельдшера.

– Недавно затвердили генеральний план села, упорядкували звалище, – каже сільська голова Галина Полійчук. Вона має ще чимало нереалізованих планів. То ж побажаємо їй успіхів, а селу процвітання.

Анна ДРАГУН