Репортаж із мальовничої Корсунки

Здалеку, на узбіччі видніє пофарбована яскраво-жовтим у різнокольоровий горох автобусна зупинка села Корсунка, що за 12 кілометрів від Тального. Діти говорять, що схожа на казкову корону з якогось радянського мультику. Дорослі ж нарікають, що казковою вона їм не здається, адже щоб дістатися туди з села, треба подолати відстань у 3 кілометри. Це якщо пощастило, і ти мешкаєш у центрі села, а якщо далі, то умитися потом прийдеться неабияк. Щодня жителі Корсунки і сусіднього Довгенького виходять до зупинки, щоб підсісти на прохідний автобус до Тального.

– Почалась зима, та й сиди вдома, гроші економ. Піщанський автобус то ходить, то ні, кажуть, як не поламаний, то просто не виїжджає на рейс. Кривоколінський недовго їздив через наше село, люди говорять, що сільський голова Ірина Хижняк не порозумілась з меценатом Володимиром Мовчаном, і він чомусь не пускає рейсовий автобус через Корсунку. Коли ходив, ми були задоволені, тепер що старі, що малі, студенти змушені ранками, вечорами ходити до або від дороги. У кого власний автомобіль – легше, хто не має – зупиняє попутній, або чекає автобус. Сільській голові Ірині Хижняк добре, бо має автівку, тому до автобуса їй байдуже. Можна замовити таксі до міста, але віддати замість 15 гривень (ціна за квиток) доведеться 150, – витирає чоло від поту корсунчанка Катерина. Зранку поспішає на прохідний автобус, щоб не запізнитись до лікаря у райцентр. Скаржиться, що ходити швидко не може, адже крутить ноги, але доводиться, якщо виходу немає і треба до міста.

Корсунка і Довгеньке належать до однієї сільської ради. Тут проживають 576 осіб. З них – 82 дитини віком до 18 років. Селяни працюють у місцевих орендарів, їздять або ходять на роботу у сусідні Криві Коліна, також дістаються у райцентр. Молодші чоловіки виїжджають на сезонні роботи за кордон, працюють вахтовим методом у столиці. Сім’ї та господарство вимушено залишають на жінок чи батьків. Також люди тримають свиней, потім здають їх перекупщикам або самі продають м’ясо. Корів у селі залишилось небагато, адже молоко приймають по 5 гривень за літр, одиниці везуть збувати молочку на тальнівський ринок. У Корсунці багато пасічників, майже в кожному дворі є вулики.

Найбільше земель орендує ТОВ «Корсунська» 762,00 га (паї), ТОВ «Промінь АА» 583,56га (паї, міжпайові шляхи), СТОВ «Агрофірма Корсунь» 330,63 га (землі державної власності), ТОВ «Корсунське» 320,48 га (паї, запас), ТОВ «Промінь АА» 583,56 га (паї, міжпайові шляхи), ТОВ «АТМ Тальне» 3,82 га (паї), ТОВ «Урочище Журавське» 65,40 га (паї), ФГ Безушко «Інтерагролюкс» 12,829 га пасовища, одноосібники тримають 297,10 га. У сільській раді кажуть, що найменшу орендну плату за землі державного запасу сплачує підприємство Геннадія Бобова, лише 4%. Пояснюють тим, що договір про оренду землі підписали ще у 2011, терміном на 28 років. Минулого тижня орендарі пообіцяли підняти плату від 4% до 8%. Вже з 1 січня цього року мають сплачувати більше.

За синім квітчастим вказівником «Корсунка» – молоді яблуневі садки. Далі, дорогою, цвинтар та друга автобусна зупинка, де старшокласників на навчання о 7 ранку забирає шкільний автобус. Учні, які живуть на окраїнах села, виходять з дому о 6, щоб вчасно виїхати до школи. У Довгенькому 5 вулиць, а у Корсунці – 17. Майже усі асфальтовані, лише за селом насипні.

На центральній вулиці знаходиться чимале двоповерхове приміщення сільського клубу, всередині тепло. Будівля обкладена плиткою, пофарбованою у рожевий колір, є балкон. На першому поверсі фойє. Там два тенісних столи, далі – актова зала. На другому поверсі облаштували сільську раду, над вхідними дверима жовто-блакитний прапор, також є місцева бібліотека.

– Бюджет села близько 2 мільйонів 125 тисяч гривень. У сільській раді працює 6 осіб, двоє на півставки. Як замете дороги снігом – постійно прогортають тракторами орендарі. Дітей на свята не обділяють, до кого не звернусь – жоден не відмовляв, – каже сільський голова Ірина Хижняк на посаді 16 років. – Школу нашу утримаємо й надалі, у нас є старе й нове приміщення, садочок окремо. У обох закладах тепло, шкода, що такі реорганізації та закриття шкіл приводять до розрухи у центрі села. От якби у приміщенні закритої школи відкрили виробництво чи офіс то був би толк, а то шкода, люди ремонти робили, вікна міняли, котли. Порозкрадають, познімають все – і будуть руїни. Немає школи, немає села, – додає Андрій Хижняк, депутат сільської ради.

Говоримо про перспективу об’єднання села з містом у єдину ОТГ, можливо після цього Корсунка процвітатиме, або навпаки занепаде.

– Подивіться на ОТГ у Тальному, краще людям стало жити? Колись колгоспи теж об’єднали, слабшого до сильнішого. Корсункий до Здобутківського, тоді наше село стало периферією. Будинки нові та вулиці будувались у Здобутку. Якщо усі села об’єднаються навколо Тального, у центрі буде все, а в нас нічого. Зараз бачу, до чого там дохазяйнувались. Для усіх цих можновладців в ідеалі краще зрівняти село з землею, щоб лишились поля. Нікому ми не треба. Як поставлять одного дядька у районі, нащо йому сільські ради, а людям тоді напряму до кого звертатись? Якщо з Кривими Колінами, Павлівкою, Лоташевим об’єднаємось, то робитиметься теж усе там, але не у нас, – говорить Андрій Хижняк.

У сільській раді розводять руками, кажуть, що не знають, чому до села не заходить Кривоколінський автобус. Скаржаться на мецената Володимира Мовчана, що пообіцяв людям рейсовий, а тоді через певний час його у них відібрав, мовляв не пускає у село.

– Ми вже просили, хай не йде через село, а заїде до зупинки в центрі, будуть платити на 3 грн більше за квиток. За це з Мовчаном домовитись не можемо, – нарікають у сільській раді.

Цікавимось, чому б корсунські господарники, які орендують левову частку земель, не придбали гуртом автобус для своїх пайовиків, адже щодня ходити пішки не кожен витримає.

– Вони не куплять, це зараз нереально. Мали придбати ТОВ «Корсунське», але дорого коштує відкрити рейс, а куплений транспорт обов’язково треба передати на баланс Віталію Накоп’юкові (директору ПРАТ «ТАЛЬНІВСЬКЕ АТП 17137»). Самому людей возити неможливо, наприклад, щоб підняти ціну на квиток, треба звертатись у Черкаси, Київ, це довго. Альтернативу знайти не можемо, тому Павлівка Перша виходить до свого повороту на село, а ми до свого, щоб сісти на рейсовий автобус, – розповідає Хижняк.

Для того, щоб розібратись у ситуації, що склалась з рейсовим автобусом, телефонуємо до Ігоря Новицького, керівника ТОВ «Урочище Журавське», який орендує частину земель у Корсунці.

– Кілька років тому, перед виборами депутатів до обласної ради, у кабінеті сільського голови Ірини Хижняк, я особисто набрав по телефону керівництво ТОВ «Корсунське», вони як орендарі, що тримають найбільше земель, пообіцяли, купити автобус для людей. Попросили ТОВ «Урочище Журавське» і Володимира Мовчана сюди не втручатись. Після того, ситуація не змінилась, люди так і чекали транспорт. Друга зустріч, на якій говорили про автобус, відбулася рік потому у Павлівці Першій. Там зібрались усі орендарі, які тримають у прилеглих селах найбільше земель: Сергій Тульчинський, Анатолій Скіченко, Дмитро Безушко. Я зі сцени сільського клубу знову заговорив про автобус – запропонував разом, спільними коштами придбати для людей транспорт. Розрахувати, хто скільки грошей має давати по-чесному відносно кількості орендованих земель. Навів приклад, коли ми як справжні господарники потурбувались про людей і придбали автобус для селян, тепер запрошуємо й інших так вчинити. Це справедливо, треба людей поважати. Користуємось їх землею – даємо їм соціальний пакет. Орендарі побалакали, і знову ніяких дій, – згадує Новицький. – Третій раз тему за автобус обговорили на зборах про можливе об’єднання Корсунки, Кривих Колін, Павлівки Першої, Лоташевого у ОТГ. Ми як представники Кривих Колін запропонували купити цей автобус за умови об’єднання цих сіл у громаду. Нащо керівники Корсунки, Лоташевого відмовились, мовляв, що розберуться з автобусом самі, бо об’єднуватись не хочуть. Уже кілька років поспіль, люди як ходили до поворотів, так і ходять, чи спека, чи дощ, чи сніг, – додає землевласник.

Сам же Володимир Мовчан згадує, коли пропонував сільським головам Ірині Хижняк (Корсунка) та Сергію Поліщук (Лоташеве) об’єднатися з Кривими Колінами у одну успішну ОТГ, вони зіслались на те, що односельці проти такої спілки. Тоді він запропонував, організувати зустріч, щоб міг особисто почути думку людей. На що голови не відмовили, але й зустрічі не організували.

Віталій Накопюк, директор ПРАТ «ТАЛЬНІВСЬКЕ АТП 17137» говорить, що після придбання автобусу орендарями нескладно отримати ліцензію на пасажирські перевезення. Вона недорога, аби було бажання і кошти цим зайнятись.

У центрі Корсунки – магазин та зал, де готують поминальні обіди, дні народження. Щодня сюди завозять хліб, молочні вироби. Всередині – широкий асортимент товарів, ціни помірні. Нижче вулицею – амбулаторія, поштове відділення. Як і більшість корсунських будівель, теж розфарбовані рожевими фарбами. Тут працює троє жінок: медсестра, фельдшер (зараз на лікарняному), санітарка.

– Тиск можемо зміряти, надамо першу невідкладну допомогу. Довідки виписуємо дітям у школу, садочок, кому потрібно – рецепти «Доступні ліки». Ходжу на роботу пішки 1,5 км. А там на виклики, буває треба з крайньої вулиці Довгенького бігти на Корсунку, теж вкінець села. Щось міняти чи виїжджати звідси не думала, чоловік працює у столиці, господарство на мені. Дочки заміжні, є внуки. Одна у Кривих Колінах робить у садочку, а онучку воджу у наш, бо на роботу йде пішки, а дитину куди у 2,5 роки тягнути? – зітхає Олена Шмаглій, медична сестра.

Дільничного терапевта Ярослава Паращука з Тального останній раз місцеві бачили на початку вересня, коли школи та садочки проходили медичний огляд. Гінеколога у оглядовому кабінеті ще минулої весни. Щоб придбати ліки селяни йдуть до Кривих Колін, або їдуть у місто.

– Питала, коли сюди мають приїхати лікарі, у Тальнівській ЦРЛ кажуть: немає бензину. Як лікарі раніше приїжджали, черга до них була близько 50 односельчан. Тепер, як треба, їдуть у Тальне самі, але не усі мають змогу, – показує пустий холодний оглядовий кабінет медична сестра.

Жилих будинків продається мало, адже більшість покинуті, які з роками почали валитись, люди тримають їх заради городів. У глиняних, старих хатах зберігають сіно для худоби.

У садочку, що в центрі села навчаються 16 діток, приміщення гарно отоплюється, поряд дитячий майданчик з ігровим будиночком, альтанкою та гойдалками.

Через паркан – школа. У дворі дві будівлі, розфарбовані жовтими фарбами, туди ходять 26 учнів. У класах є нові парти, стільці, проектор, шафи. Тут працюють 10 учителів, 5 обслуговуючого персоналу. Молоді спеціалісти сюди їздять з Тального, Кривих Колін, Майданця, є корсунські.

– Мама сьогодні поїхала до Києва на роботу, ми залишились на господарстві з братом і татом. Я навчаюсь у 4 класі, вже уроки закінчились, поспішаю додому, добре, що живу тут недалечко. У селі маю багато друзів, тут мені подобається, – зустрічаємо біля школи 10-річного Андрія Білоуса. На те, що ми поспілкувались із учнем на вулиці директор школи Лариса Барановська реагує агресивно: «Дівчата, я бачила, що ловите, перепиняєте дітей біля школи, випитуєте». Опісля телефонує у районний відділ освіти, скаржиться на кореспондентів «Нового Дзвону» Ларисі Коваль з районного відділу освіти.

На вулиці Садовій, недалеко від центру, села проживає ще одна родина Білоусів.

– У нас багато однофамільців, а ще Іванюків, Дідиків, Дубинських. Що я, що діти звідси виїжджати не хочемо, працюємо біля землі, тримаємо господарство, є вулики. На тальнівський ринок возимо продавати мед, м’ясо, сало. Якщо у селі не будеш працювати, то копай собі могилу, – каже Олена Білоус.

У обійсті тримають екзотичних павичів та фазана. Жінка звертається до них «дуні, дуні» називає красунчиками.

– Проблема в тому, що по селі темно, не освітлюється, тому біля свого двору вкрутили енергозберігаючу лампочку у ліхтар, коли треба вмикаємо, – показує на стовп жінка.

Корсунка – єдине село району, яке немає вуличного освітлення.

Дорогою зустрічаємо чоловіка у старій фуфайці та резинових чоботах. Прямує до зупинки, що біля дороги.

– Село у нас гарне, але особисто я стомився бігати до дороги на автобус. Машини чи мопеда не маю. Те, чого у сільській раді не поділять з Кривими Колінами, не розумію, нам гірше з того. Краще б об’єднались разом з сусідами, і все б у нас було, гуртом і батька бити легше, – сміється.

Анна ДРАГУН