Вісті Черкащини Психологиня з Тальнівщини про тривогу: як зрозуміти себе й не нашкодити
Сьогодні тривога – майже фоновий стан. Вона виснажує, виникає без попередження та впливає на наше здоров’я і стосунки. Але де межа між природним механізмом захисту й небезпечним розладом? Які симптоми ми схильні ігнорувати та коли самодопомоги вже недостатньо? Відповіді на ці питання шукали в розмові з психологинею, соціальним педагогом Веселокутської гімназії Ольгою Величко.
Тривога як базова емоція: коли вона є нормальною
У психології тривогу визначають як неприємний емоційний стан, що супроводжується передчуттям небезпеки, внутрішньою напругою й страхом перед майбутнім. Водночас це природна, базова емоція людини – наш внутрішній «сигнал неспокою».
За словами Ольги Величко, нормальна тривога завжди має конкретну причину та є реакцією на реальну загрозу. Вона короткочасна й приносить користь: допомагає зосередитися, мобілізувати ресурси та діяти рішуче. Саме цей механізм допомагає нам виживати й долати стресові ситуації.
Отже, відчувати тривогу – не патологія. Головне, щоб вона не ставала постійним станом і не руйнувала психічне та фізичне здоров’я.
Чому тривога виснажує і від чого залежить її рівень
Рівень тривожності значною мірою залежить від генетики й психофізіології. Одні люди від природи спокійніші, інші – схильні до гострих реакцій. Проте Ольга Величко наголошує, що кожен здатен впливати на свій стан: як підсилювати тривогу, так і знижувати її.
Важливу роль відіграє тип нервової системи, з яким ми народжуємося. Професорка Інна Осадченко (наставниця та супервізорка пані Ольги) підкреслює, що саме вроджений тип нервової системи визначає темперамент – холеричний, меланхолійний, сангвінічний чи флегматичний. Він залишається незмінним протягом життя й формує нашу первинну реакцію на події. Усвідомлення своїх особливостей допомагає корегувати поведінку так, щоб не шкодити ні собі, ні іншим.
Надмірна тривожність без об’єктивних причин виснажує. Гальмує розвиток, заважає адаптуватися до змін і може призвести до неврозів чи депресії. Головний критерій тут – пропорційність. У нормі тривога відповідає масштабу події, а в патологічному стані – надмірна й затяжна.
Водночас психологиня зауважує: її високий рівень, який зараз відчувають українці, – адекватна реакція на страшні обставини війни. Це захисний механізм нашої психіки, але ми маємо контролювати його, щоб він не став руйнівним.
Коли тіло «кричить» про допомогу
Одна з найбільших помилок – ігнорувати свій психологічний стан. Часто ми намагаємося знайти суто фізичне пояснення своєму нездужанню: тиск у грудях списуємо на серце, головний біль – на зміну погоди, а нав’язливі думки – на звичайну втому.
Насправді ж наше тіло часто стає «гучномовцем» для емоцій. Це працює просто: коли ми не проживаємо тривогу головою, вона «осідає» в тілі. Це і є психосоматика, коли емоційне напруження перетворюється на цілком реальний фізичний біль.
Ігнорувати такі сигнали – наче вимикати звук на пожежній сигналізації замість того, щоб гасити вогонь. Ми лише відтягуємо момент, коли нам справді стане легше.
Коли варто звернутися до фахівця?
Професійна допомога потрібна вже тоді, коли ви відчули: тривоги стало «забагато». Не варто чекати на повне виснаження. Особливо важливо діяти, якщо ви помічаєте, що ваш стан починає «накривати» оточення: дітей, родину чи колег.
Звернення до психолога – можливість
–знайти причину: зрозуміти, звідки береться це напруження;
–отримати інструменти: навчитися конкретним технікам, що допомагають опанувати себе тут і зараз;
–скласти план: разом із фахівцем підібрати індивідуальні кроки, щоб повернути контроль над своїм життям.
Пам’ятайте: турбота про свій ментальний стан – така ж норма, як візит до стоматолога чи терапевта. Це ваш внесок у власне здоров’я та спокій вашої сім’ї.
Як навчитися долати тривогу
Універсальних рецептів, що підходять усім, не існує. За словами Ольги Величко, найефективніший шлях – знайти власні методи саморегуляції, і найкраще це робити разом з фахівцем. Наприклад, лише дихальних вправ існує понад сотню, але саме для вас дієвою може виявитися лише одна або кілька у поєднанні.
Вміння заспокоюватися – навичка, що потребує часу та регулярних тренувань. Важливо не чекати повного виснаження, а вчитися розслаблятися вже за перших симптомів тривоги. Це і є основою здоров’язбережувальної поведінки.
Яскравим прикладом дієвості таких методів став авторський тренінг «Шоколадотерапія», проведений Ольгою Величко у 2024-2025 роках під патронатом професорки Інни Осадченко. Учасники – учні, педагоги, батьки та родини військовослужбовців – на власному досвіді побачили, як швидко може змінитися внутрішній стан, якщо методи роботи підібрані правильно.
Післяслово
Тривога – не слабкість і не вирок. Це голос нашого організму, який варто навчитися чути, а не заглушати. Вчасна увага до себе, прийняття власних емоцій та готовність звернутися за допомогою здатні докорінно змінити якість вашого життя.
Не ігноруймо сигнали свого тіла й душі. Пам’ятаймо: турбота про психічне здоров’я сьогодні – не розкіш, а життєво необхідна стратегія виживання та невід’ємна частина нашої майбутньої перемоги.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
