Призабуте ім’я тальнівського вченого, історика, шевченкознавця

4 січня 2023 року громадськість тихо відзначила 130-річчя Миколи Михайловича Ткаченка – історика, археографа, архівіста, джерелознавця, літературознавця, шевченкознавця. У Євангелії читаємо: «Нема пророка у своїй країні». Це цілком стосується Миколи Ткаченка — видатного вченого першої половини ХХ століття, про життя і діяльність якого земляки-тальнівці практично нічого не знають. Багатство залишених праць — ознака благородного трудівника й патріота.

Микола Михайлович Ткаченко (псевдоніми Микола Михайленко, М. Т.) народився 4 січня 1893 року у м. Тальне в родині робітника цукроварні. У 1911 році закінчив Другу чоловічу гімназію в Києві. Історичну освіту здобув в Імператорському університеті Святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Наукову працю розпочав в університеті під керівництвом професора В. Ю. Данилевича з теми «Київська сотня Переяславського полку за Рум’янцевською ревізією».

З часу заснування ВУАН (Всеукраїнської академії наук) 1918 року працював у її установах: секретарем історико-філологічної комісії, керував археологічною комісією. Завдяки цьому Микола Ткаченко віднайшов багато нових даних з історії рідного краю й у 1925 році написав ґрунтовну розвідку «Гуманщина ХVІ-ХVІІ вв.». У ній історик доводить, що хоч назви міст і селищ у документах з’являються в ХV столітті, та існування Змієвих валів на Тальнівщині стверджує, що люди тут жили за часів Київської Русі й оберігали свій край від нападів степових племен. У книжці автор згадує давні міста Мошурів та Романівку, що була центром сотні Уманського полку, Шаулиху, яка відносилася до Білоцерківського полку. Пише автор і про власників поселень, господарювання людей, їх незалежну вдачу.

У 1924-1927 роках Микола Ткаченко навчався в аспірантурі, а в 1927-1930 – працював науковим співробітником Науково-дослідної кафедри історії України у Михайла Грушевського. 15 червня 1927 року захистив промоційну працю на тему «Закріпачення селян на Лівобережжі в XVII—XVIII ст.». У березні – жовтні 1928 року перебував під арештом за обвинуваченням у проведенні «протирадянської агітації й пропаганди і спробі створити контрреволюційну організацію». Своєї вини Микола Миколайович не визнав. Реабілітований аж у 1992 році.

У своїх наукових працях різних років досліджував соціально-економічну історію Лівобережної України 17-18 ст., історію міст і сіл України, українську історіографію.

Історик Микола Ткаченко займатися шевченкознавством був змушений через низку обставин, пов’язаних із суспільно-політичними процесами, які відбувалися в Радянському Союзі. Він залишив по собі більше 20 студій, присвячених життю та діяльності Кобзаря. Це наукові статті, монографії, рецензії, упорядковані твори. Цікавою для дослідників є кандидатська дисертація Миколи Ткаченка «Історично-географічні відомості про місця перебування Т.Г. Шевченка на Україні». Дослідник використав усю наявну тоді літературу й джерела, а також опрацював матеріали низки архівів, що дало йому можливість визначити місця перебування Тараса Шевченка на Україні та ширше охарактеризувати минуле цих поселень. Загалом, за підрахунками М. Ткаченка, Т. Шевченко побував приблизно у 100 містах і селах України, але й ця кількість, на його думку, не охоплює реальну цифру поселень, у яких перебував Кобзар. Також досліднику вдалося встановити маршрути подорожей поета по Україні, що було одним із найбільш складних і дискусійних питань у його біографії.

Наступним вагомим внеском у шевченкознавство Миколи Ткаченка є «Літопис життя і творчості Т.Г. Шевченка». Праця є детальною, підтвердженою документальними матеріалами, хронікою життєвого шляху Великого Кобзаря. Встановлено, що у подальших шевченкознавчих студіях М. Ткаченко розширював відомості про життя та творчість Т. Шевченка. Він доходить висновку, що великий вплив на поета мав Київ, що відображено у його творчості.

Отже, дослідження Миколи Михайловича Ткаченка в шевченкознавчій проблематиці зробили помітний внесок до наукової скарбниці України.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА