Вісті Черкащини Прихожанки Петропавлівського храму у Тальному поділилися, як почали співати у церковному хорі
Цієї неділі, 4 грудня, коли увесь православний світ відзначав одне з найбільших християнських свят – Введення у храм Пресвятої Богородиці, ми побували на Богослужінні у Петропавлівському храмі у Тальному на Черкащині. Звісно, коли заходиш до церкви, усі проблеми та повсякденні клопоти залишаються за дверима. Натомість віддаєш ці півтори години Господу, звертаєшся до Нього зі щирою молитвою про захист країни, про життя без війни, про те, аби кожен наш Захисник повернувся додому живим… Справді, як і пояснював у своїй проповіді настоятель храму Максим Лихолат, ми маємо зробити крок, прийти до церкви, помолитися, прагнути до того, аби стати дітьми Божими і з кожним таким кроком наближатися до Господа все ближче. Отець Максим навів приклад, коли наші Захисники були змушені покинути рідні, теплі та затишні домівки, розлучитися на певний час з дітьми, дружинами, батьками, аби стати на захист країни заради мирного неба над їхніми головами.
Кожна з молитов, які цього дня лунали над головами прихожан і сягали піднебесся церкви, ніби піднімала над цим усвідомленням небезпеки, яку несе війна, ніби загоювала рани на серці. Голоси церковного хору, молитва з уст кожного, хто співає, – це той невидимий зв’язок з Господом, який не бачиш, але відчуваєш. Та чи знаємо ми, чиї саме голоси ми чуємо щораз під час Богослужіння?
Тож ми вирішили неодмінно познайомити наших читачів, усіх, хто приходить до Петропавлівського храму, з учасниками церковного хору. Піднявшись нагору та дочекавшись завершення Богослужіння, поспілкувалися.
Отже, наймолодша учасниця хору – це тальнівчанка Анна Рабійко, студентка. Дівчина почала опановувати церковний спів місяць тому. Вона каже, що під час молитви відчуває спокій та піднесення.
Трохи більше 2-х років співає тут Наталія Даниленко, лікарка. «Перебування тут та участь у хорі змінили моє ставлення до життя, до того, що навколо», – розповідає вона.
Про те, що відчувають Божу благодать, добро, захист і любов, кажуть і інші учасниці хору. «Як гарно у храмі Твоїм, Богородице, Як легко душі і тепло. Спокійно і вільно тут кожному молиться На щастя, на радість і добро…», – співають вони і з цими словами важко не погодитись.
– Співати я люблю, особливо церковні пісні, – розповідає Мар’яна Щербак, вчителька, практичний психолог у одному з навчальних закладів громади, у храмі співає понад пів року. – Змалечку мене привчали до молитви та такого співу, я часто ходила з бабусею та дідусем до церкви, там теж співала в хорі. Родом я з Західної України. цей спів для мене – це духовне піднесення, яке не заміниш нічим. За цю годину-півтори ти заряджаєшся позитивно енергією на цілий тиждень, – каже жінка.
Людмила Нестеренко та Лариса Мисько – старожили хору, пенсіонерки. Вони почали співати ще задовго до того, як Петропавлівський храм був добудований та освячений (а це було у 2009 році). Відтоді цієї справи не полишають. З ними залюбки сьогодні виконувала молитви і Валентина Іудова.
Наразі вони виконують молитви без нот, адже жоден учасник не має спеціальної музичної освіти.
– До кожного свята, Богослужіння я маю папку з молитвами, канонами, які маємо виконувати, – розповідає Людмила Миколаївна.
На початку хор налічував 15 осіб, зараз же учасників – до 10-ти осіб. Як розповідає Нестеренко, виконують церковні пісні переважно на 2 голоси, рідше – на три, виключно українською мовою. Виконання подібне до того, що у Володимирському соборі. Щоб співати у хорі, як наголошує жінка, треба мати гарний слух, аби витримувати тональність.
Ольга ОСІЯНЕНКО
Читайте також: Без планових операцій: як працюватиме лікарня в Тальному в разі «блекауту»
