Праведна душа не помирає: у селі на Тальнівщині встановили меморіальну дошку полеглому захиснику

Тихо-тихо несе свої хвилі Гірський Тікич, долаючи кордони простору і часу. Журливо схилилися над ним верби, розчісуючи коси зелені. Тут, на березі річки, височить будівля Кривоколінської ГЕС. За ініціативою керівництва ТОВ «Гідроресурс – К» 20 серпня 2023 року на її стіні було встановлено меморіальну дошку мужньому воїну Півтораку Анатолію Дмитровичу, який тут працював електриком. Він загинув, виконуючи бойове завдання, 12 липня цього року біля села Кліщіївка на Донеччині.

Участь у пам’ятних заходах взяли провідний спеціаліст ЦНАПу (віддалене робоче місце) Алла Півторак, родина загиблого Героя, голова ради ветеранів села Криві коліна Галина Півторак, представник ТОВ «Гідроресурс – К» Михайло Атаманюк, бібліотекар Олена Колеснік та директор Будинку культури Василь Довжук.

• Ця подія відбулася на сороковий день після загибелі звитяжця, – розповідає провідний спеціаліст ЦНАПу Алла Півторак. – У храмі Воскресіння Христового ПЦУ відбулася поминальна панахида. Родина накрила трапезний обід. На березі річки відбувся урочисто-траурний мітинг. Зійшлися родичі, друзі, односельці.

Звучить Державний Гімн України. З меморіальної дошки безшумно спадає чорний шовк. Перед присутніми – обличчя Анатолія, викарбуване на мармурі. Отець Володимир Білик окропив пропам’ятну таблицю свяченою водою. У почесній варті біля неї завмерли Сергій, Аліна та Марія – діти героя.

• Шановна родина Анатолія Дмитровича й усі присутні, – так почала свій виступ Галина Півторак. – 40 днів, як кривоколінська громада попрощалася із своїм героєм, який загинув, захищаючи нашу неньку Україну, її державні кордони, суверенітет та незалежність, нас усіх. Ворог позбавив Анатолія Дмитровича земного життя, але не можна з пам’яті рідних, односельців, друзів стерти добрі справи цієї людини. Свідченням моїх слів є оця меморіальна дошка. Стели, пам’ятники, пропам’ятні таблиці. Граніт, мармур, габро. Допоки ми живі, у них житиме пам’ять про наших героїв.

Михайло Атаманюк у своєму виступі зазначив, що Анатолій Дмитрович був добрим, веселим, щирим, сумлінним працівником, умілим електриком. Герой мав багато друзів, кожного умів розвеселити, сказати тепле слово. Анатолій захоплювався риболовлею. Мріяв, повернувшись із війни, узяти свою вудочку й попрямувати до Тікича наловити риби.

«Я в будь-якому випадку повернуся», – повторював дружині щоразу, телефонуючи з війни. Казав це щиро, з усмішкою й упевненістю в голосі. Та не судилося. Життя Анатолія Дмитровича обірвалося на 53 році. Низький уклін мамі, дружині, дітям, онукам. Завжди будемо пам’ятати вашого сина, чоловіка, батька, дідуся. Вічна пам’ять герою!

Холодний смуток душу охопив,

Дощем заплакав… Свічка догорає…

Він не дожив, не докохав, не долюбив.

Та праведна душа не помирає.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА