Вісті Черкащини Працюючи заради перемоги: щоденний подвиг волонтерки із села на Тальнівщині
У маленькому селі Павлівка Перша живе Вікторія Миколишина – жінка з великим серцем, одна з тисяч українок, котрі невтомно працюють заради перемоги України. Вони знають, що таке віддавати себе без залишку. Їхнє життя, просте й без зайвих слів, стало натхненням для тих, хто розуміє, що страва – частина великої справи.
Вікторія народилася в маленькому селі Павлівка Перша на Тальнівщині, але її серце обійняло цілий світ. Хоч і змінився він під натиском війни, однак це лише загартувало її, зробивши ще більш відданою та сильною. Разом з чоловіком Андрієм жінка стала частиною великої волонтерської родини. Турбота про тих, хто бореться за свободу, наповнює серця подружжя любов’ю та благородством.
18 років Вікторія чаклувала над створенням кулінарних див у різних закладах харчування Києва, де її страви завжди були сповнені любов’ю й теплом. Її майстерність перетворювала звичайну їжу на справжнє свято смаку, яке надовго залишалося в пам’яті кожного, хто її куштував.
Подружжя Миколишиних 9 років працювало в Польщі, але повномасштабна війна змінила їхнє мирне життя. Вікторія та Андрій почали спільно допомагати українським військовим, не лише збираючи гуманітарну допомогу та медикаменти, але й жертвуючи значні суми власних коштів. Ще до повернення додому вони, не шкодуючи сил, стали частиною великої волонтерської спільноти.
Повернувшись до рідного села, героїня нашої оповіді не змогла залишитися осторонь. Її серце, сповнене болем і співчуттям до тих, хто бореться за волю України, прагнуло допомогти. Щойно переступивши поріг рідної хати, вона приєдналася до «Павлівських бджілок» – гурту невтомних волонтерок, які з березня 2022 року, не покладаючи рук, готують їжу для захисників на фронті. Це для них – боротьба за життя, за майбутнє.
Щоразу, стаючи до плити й духовки, Вікторія не працює, а віддає часточку себе тим, хто бореться за нашу свободу. Її внесок важливий для спільної перемоги. Це її спосіб сказати: «Я поруч, я з вами, я вірю у вас!»
Андрій, Вікторія та її мама Валентина Іллівна Рибак господарюють та допомагають українським військовим. Вони вигодували поросятко, закололи його, а м’ясо й субпродукти передали до волонтерського центру. «Бджілки» наготували всякої смакоти.
Як тільки клопітлива трудівниця вдома, то не пропускає жодної передачі, яку мають доставити на фронт. Випікає розанчики, пончики, хрустики, пампушки з часником, пиріжки й рогалики. За Вітиними словами, на одну передачу йде два відра борошна, а з нього – 5-6 ящиків пиріжків. Електрична та газова духовки працюють на повну потужність. Готові пухкенички господиня відразу складає в коробки, які їй постачає Вікторія Швець.
«Що є, з того швиденько начинку й готую, – каже вона. — А ще – інші страви. Сьогодні, наприклад, буряк по-корейськи. А нещодавно варила гречку з паштетом».
Вікторія Миколишина щиро вдячна тим, хто підтримує її та інших волонтерок у нелегкій праці. Наталія Підопригора, мама загиблого Героя Дмитра Мольдерфа, незважаючи на власне горе, знаходить сили допомагати іншим, регулярно привозячи їй молоко й сироватку для тіста.
Багатьма продуктами харчування героїню нашої оповіді забезпечує керівниця волонтерського центру Інна Собран. Учора, наприклад, вона привезла капусту, яку та стушкувала для начинки пиріжків. А ще – олію, оцет, цукор.
У щедрості, праці та підтримці одне одного – наша сила, наш непорушний фундамент. У кожній страві, що несе тепло її серця захисникам, Вікторія знаходить сенс і натхнення для щоденного ділечка. Адже у справедливій борні кожен – від воїна до волонтера – має своє місце. Справжня перемога кується не лише на полі бою, але й у вогні сердець тих, хто працює, допомагає та підтримує.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
