Вісті Черкащини 
Помпони, драйв і «спритні» перемоги: як на Тальнівщині школярі штурмували спортивний олімп
У спортзалі Тальнівської гімназії №1 було гаряче не від опалення, а від шаленої енергії. Тут дівчата з черліденгу доводили: спорт – не лише м’язи, а й грація, залізна дисципліна й командний дух. Поки вболівальники зривали голоси, судді вираховували бали, то на паркеті розгорталася справжня драма з яскравими костюмами й карколомними акробатичними номерами. Хто зумів обійти суперників на віражі? Чому перемога «Спритних видр» із Веселокутської гімназії стала закономірністю, а не випадковістю? Про це в нашій розмові з тренеркою, виховницею куреня імені Віктора Мельниченка Іриною Степанець.
«Кожна хвилина на паркеті для нас — на вагу золота. І для мене, і для дівчат. Це історія довжиною в пів року: від вибору саундтреку до останнього па в композиції, – каже вона. – Важко виділити якийсь один момент. Це суцільний марафон витривалості. Але в одному я впевнена залізобетонно: мої дівчата не дадуть задню. Яка б втома не валила з ніг, вони стиснуть зуби та дійдуть до мети. Без вагань».
Емоції на межі: між хвилюванням і кубком
Перед стартом неспокій відчували всі. І тренерка, і дівчата. Це той стан, коли повітря в залі стає густим, а кожен наступний крок вимагає залізної впевненості. Для «Спритних видр» цьогорічний сезон у лізі «Пліч-о-пліч» став бойовим хрещенням. Дебют – і відразу впевнений ривок до перемоги на другому етапі.
Проте справжній іспит на міцність стався не під час виступу, а за хвилину до нього. Коли судді винесли вердикт: у програмі – заборонений елемент. Перекид назад. Для юної спортсменки, яка місяцями відточувала цей рух до автоматизму, це був удар під дих. Скасувати елемент за мить до виходу – означало зламати настрій. Але саме в цю секунду спрацював інстинкт справжньої команди. Дівчата не розгубилися. Вони обступили подругу, знаходячи саме ті слова, які важать більше за будь-які кубки: «Ми знаємо, ти робиш це круто! Ти неймовірна!».
Це був їхній момент істини. Принцип «один за всіх» перестав бути красивим гаслом і став реальністю, що зрештою й вивела команду на спортивний олімп.
Математика перемоги: коли серця б’ються в унісон
Черліденг – не лише ефектні змахи помпонами. Це жорстка дисципліна: грація, пластика й синхронність, вивірені до міліметра. Але будь-яка техніка розсипається, якщо за нею не стоїть плече подруги. Коли дихання збивається, а сили на межі, спрацьовує не інструкція, а згуртованість.
Пані Ірина переконана: результат на табло починається з голови. Не втомлюється нагадувати вихованкам: вони – одне ціле. У черлідингу немає місця індивідуалізму. Перемога народжується там, де кожен відчуває відповідальність насамперед перед собою та дівчиною, що стоїть поруч у строю. Тільки така залізна злагодженість дозволяє «Спритним видрам» домінувати на тренуваннях і змаганнях.
Гарт джури та екзамен на витривалість
Коли втома бере гору над технікою, вмикається те, що неможливо натренувати, – характер джури. Чарівна половина рою «Козаченьки» складає кістяк «Спритних видр». Це особливий сплав: дівоча грація та козацька витривалість. Виховання в курені імені Віктора Мельниченка дало плоди: гасло «Разом до перемоги!» для цих дівчат стало внутрішнім компасом. Здавалося б, несумісні речі, але саме цей гарт допомагає вистояти там, де інші здаються.
Для Ірини Степанець цей кубок – лише верхівка айсберга. Значно цінніше – трансформація самих дівчат. Тренерка згадує, як три роки тому все починалося з шести несміливих учениць 4–5 класів. Сьогодні це вже впевнена сила. Команда росла, надихала інших, переживала тріумфи й випробування.
Минулого року дівчата свідомо пішли на ризик, обравши найскладнішу «Групу А». Тоді на рівні Звенигородського району вони залишилися єдиними в цій категорії. Отримали диплом за участь, але замість розчарування здобули дещо більше – залізобетонну впевненість у власних силах.
Навіть коли склад команди змінюється, дух залишається незмінним. Цьогоріч «Спритні видри» вийшли на паркет удев’ятьох. «Новеньку» прийняли в сім’ю за місяць до старту: навчили, підтримали, зарядили. Для тренерки кожен такий відхід чи прихід – особиста історія. Життя диктує свої правила, доводиться відпускати вихованок з легким серцем, але те, що вони встигли збудувати разом, уже ніхто не забере. Це і є їхня головна перемога.
Переможний вогонь: відпочинок перед бурею
Секрет того, як змусити зал знову затамувати подих, звичайний – робота. Але спершу – пауза. Тренерка дає команді тиждень тиші: зібратися з думками, відновити м’язи й «перезавантажити» голови. А далі – знову виснажливі тренування та підготовка до третього етапу.
Якби цей виступ був книжкою про дружбу, головним сюжетом у ній стала б взаємна опора. Це звучить парадоксально: хіба досвідчена наставниця потребує підтримки від своїх учениць? Ірина Степанець певна: так. У цій команді допомога – вулиця з двостороннім рухом. Разом обирають музику, ідшліфовують елементи, генерують ідеї, що спалахують на кожному кроці. Це і є та сама справжня дружба між поколіннями, де тренерка вдячна вихованкам за те, що вони є в її житті.
P.S. Окремий респект – батькам. Саме вони стали «фінансовим фундаментом» цієї краси. Яскраві костюми черлідерок, пошиті на замовлення руками тальнівської майстрині, – їхня заслуга. Моральна підтримка рідних дає дівчатам крила. Вони відчувають цю віру й роблять усе, щоб кожна перемога відгукувалася гордістю в батьківських серцях.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
