Вісті Черкащини Подружжя досвідчених пасічників з Тального поділилося сімейною справою всього життя
Тетяна та Олександр Небораки – мешканці Тальнівської громади на Черкащині. Подружжя понад 20 років займається бджільництвом. Про шлях успіху, цікаву роботу, допомогу ЗСУ розповіли в інтерв’ю нашим журналістам.
– У дитинстві дуже любив солодке, зокрема мед, тому у 7 класі мені подарували невеличкий вулик для того аби я «наївся меду». Батьки допомагали мені розвиватись у цій сфері, хоча їм не дуже подобалось моє захоплення, – пригадує Олександр Михайлович.
Однак із того вулика й почався розвиток пасіки. Згодом чоловік вступив до Козацького училища на Звенигородщині де й навчився всіх тонкощів бджільництва. «Жінка моя Танюша теж з бджолами має справу ще з дитинства, – усміхаючись каже Олександр. – Її батько, дід та прадід – займались бджолярством, тому можна сказати, що моя дружина ще досвідченіший пасічник, ніж я».
Тетяна Миколаївна підтримала чоловіка й от вже скільки років поспіль «приборкувачі бджіл» працюють разом.
– Саме через любов до солодкого, спочатку займався вуликами, бо мені це дуже подобалось. Нині ж хобі перетворилося на справу всього життя, – додає бджоляр.
Пасіка – це місце де немає чогось не корисного або того, що не можна використати. Відхідних продуктів фактично немає. «Ми збираємо мед і прополіс. Робимо настоянки з воскової молі, виготовляємо свічки, трутневий гомогенат, – ділиться пані Тетяна й додає: – Під замовлення – бджолопакети й подарункові баночки меду з горішками, а також справжню медовуху».
Небораки, як і всі віддані українці допомагають Захисникам. Нещодавно передали військовим бджолиний віск, для виготовлення мазі від опіків після вогнепальних поранень. До того ж постійно відправляють оборонцям мед на фронт і за потреби зимою виготовляють окопні свічки з бджолиного воску.
– Пасіка в нас доволі сучасна. Все практично та механізовано. Маємо новітню українську техніку для збору меду, медогонку яка виготовлялась у прифронтовому місті Дергачі на Харківщині. Найголовніше в нас класний колектив із п’яти осіб, тому помічників вистачає. Кожен відповідає за свій процес. До прикладу старша донечка Юля розпечатує рамки. Молодша – Катя завантажує в медогонку. Я або дружина цідить мед, а наймолодший – Степан лиш наглядає за відром, щоб не розлився продукт, – із захопленням розповідає Олександр Михайлович.
Оскільки це вже сімейна справа то працюють і допомагають усі. Коли викачують мед у спеціальному приміщенні «зароджується» ніби маленький вулик, бо всі «дзижчать», працюють.
Потрапити на пасіку – це як чужинцю війти у чиюсь сім’ю. Тому, щоб бджоли не вжалили потрібно поводитись дуже обережно. Головне знати правила, бути обачним, не махати руками й усе буде добре. «Кумедних ситуацій вистачає завжди, – весело каже старша Юлія. – На будь-яке свято або чийсь день народження, обов’язково, хтось буде вжалений і опухлий. Часом мені здається, що «трудівнички» відчувають коли й кого потрібно вшпигнути».
– У нашій родині закарбувався постійний звичай пов’язаний з медом. Щорічно ми святкуємо День пасічника, який припадає календарно на свято Медового Спаса. Цей день ми проводимо сім’єю в селі. Готуємо коржі з маком та медом, які ми дуже обожнюємо. Це, так би мовити наша багаторічна традиція, – поділилося на завершення подружжя.
Цьогоріч Медовий Спас святкують 1 серпня. Тож бажаємо сім’ї Небораків гарно провести цей день. Зичимо успіхів, злагоди, мирного неба над головою та довгоочікуваної Перемоги! Бажаємо рухатися вперед і тримати таку ж щиру, веселу та теплу гармонію в родині.
Аріана НЕСТЕРЕНКО
