Вісті Черкащини 
Почесний Патріарх Філарет і Черкащина: Духовний форпост у серці України
Для Патріарха Філарета Черкащина завжди була сакральним центром України, де в кожному подиху вітру над Тікичем чи Дніпром відчувається відлуння козацької волі. Саме тут, на землі Максима Залізняка й Івана Гонти, ідея незалежної Помісної Церкви знайшла свій найміцніший ґрунт. Проте сьогодні цей край, як і вся Україна, схиляє голову в жалобі: на 98-му році життя Почесний Патріарх Філарет (у миру Михайло Антонович Денисенко) відійшов у вічність. Він був духовним провідником, голосом віри й незламності, людиною, яка все своє життя присвятила служінню Богові й Україні. Його слово укріплювало серця, а його шлях надихав мільйони.
Нехай Господь прийме душу ієрарха у Своєму Царстві, а пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях.
Про його смерть повідомив Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній: «Сьогодні глибокий сум і жаль у моєму серці… бо нині завершився земний шлях Святійшого Патріарха Філарета. Закликаю паству підносити молитви за упокій душі новопреставленого Патріарха, який сьогодні відійшов до Господа».
У часи, коли українська ідентичність лише виходила з тіні, Патріарх утвердив у Черкаському краї ідеологічний форпост Київського Патріархату. Його служіння в цьому регіоні стало символом відродження: від освячення перших сільських громад до зведення величних храмів, що стали фундаментом для отримання Томосу. Це історія про те, як віра ієрарха та незламність черкащан вибудували духовну свободу нації, яка відтепер продовжуватиметься вже як його безсмертна спадщина.
Сьогодні, коли постать Патріарха Філарета стає частиною вічності, ми з особливою гостротою згадуємо ті вузлові моменти історії, де його тверда рука підтримала іскру народного духу. Для Тальнівщини така історія почалася не з високих кабінетів, а з глибинного іспиту на совість і вірність пам’яті предків.
Саме в такій синергії – між мудрістю сивочолого ієрарха в Києві та рішучістю патріота на місцях – і гартувалася справжня незалежність. Патріарх Філарет плекав стратегію духовної деокупації України, та її втілення вимагало надійного опертя – однодумців, здатних на вчинок.
Храм Воскресіння Христового ПЦУ, (с. Криві Коліна)
Храм Воскресіння Христового ПЦУ, (с. Криві Коліна)
Храм Воскресіння Христового ПЦУ, (с. Криві Коліна)
Храм Воскресіння Христового ПЦУ, (с. Криві Коліна)
Момент істини: Голодомор як духовний іспит
Для мецената Володимира Мовчана шлях до розбудови української церкви став особистою боротьбою за правду, що почалася з болючого зіткнення двох різних світів. Спершу будівництво храму в Кривих Колінах планувалося на базі вже існуючої парафії, яка, як з’ясувалося пізніше, належала до Московського патріархату.
Переломною подією став День пам’яті жертв Голодомору. Родина Мовчанів, чиї рідні загинули у часи великого лихоліття, звернулася до місцевого священника з проханням відслужити панахиду за невинно убієнними. Проте вони отримали категоричну відмову. Для служителя МП трагедія мільйонів українців була лише «неврожаєм», а не геноцидом.
Ця зухвалість і заперечення національного болю стали для мецената моментом істини. Церква, яка не вболіває за мучеників своєї землі, не може бути рідною. Тож завдяки спільним зусиллям громади та жертовності сусідів – родини Драченків, які надали власну землю, у селі почала зростати перша справді українська святиня.
У 2006 році Храм Воскресіння Христового урочисто зустрів перших прихожан. Патріарх Філарет та митрополит Іоан особисто прибули до села, щоб звершити Чин освячення. Ця синергія пастирського слова й непохитної волі будівничого перетворила Тальнівщину на потужний осередок українського духу.
Сам Володимир Мовчан так окреслює свою життєву філософію: «Будувати храми – значить відновлювати світлу пам’ять та справедливість перед Богом і власним народом».
Тальнівська перлина: Зв’язок віків від Софії Київської
Духовне піднесення у Кривих Колінах швидко переросло межі одного села. Символом цього став храм святих першоверховних апостолів Петра і Павла у Тальному. Поштовхом до його зведення стало щире прохання місцевих жителів, яке озвучила активна тальнівка Тамара Шпилька. Володимир Мовчан відгукнувся на цей заклик, усвідомлюючи потребу міста у власному духовному центрі.
Будівництво, що розпочалося у 2007 році, позначене знаком спадкоємності. 29 травня 2007 року із фондів Національного заповідника «Софія Київська» до Тального передали фундаментний камінь ХІ століття. Його разом із капсулою-посланням нащадкам заклали у підвалини храму, символічно поєднавши нову святиню з витоками українського православ’я.
Митрополит Іоан пізніше згадував, що цей храм зведено «на совість і на віки». 4 липня 2009 року над Тальним уперше залунали дзвони Петропавлівського храму. Святкову службу знову очолив Патріарх Філарет.
Слово шани та вдячності від Володимира Мовчана
«Постать Патріарха Філарета для мене є символом епохи, коли Україна почала говорити з Богом власною мовою. Наша перша зустріч стала духовним орієнтиром. У часи, коли розбудова українських храмів вимагала віри й великої громадянської мужності, Патріарх завжди знаходив слова підтримки. Його візити на Тальнівщину – до Кривих Колін і Тального – щоразу ставали святом духу, що єднало людей.
Сьогодні, дивлячись на зведені собори, я відчуваю глибоку вдячність Святійшому за благословення нашого прагнення до свободи. Його твердість у переконанні, що «без своєї Церкви не може бути своєї держави», стала моїм життєвим кредо.
Ваша Святосте, дякую Вам за мудрість, терпіння і високу довіру, яку Ви виказали мені як будівничому. Ви заклали камінь віри, на якому ми звели храми та наше майбутнє. Ваша молитва за Черкащину й усю Україну навіки залишиться у дзвонах Петропавлівського храму й Воскресіння Господнього. Вічна Вам пам’ять і синівський уклін».
Петропавлівський храм ПЦУ (Тальне)
Петропавлівський храм ПЦУ (Тальне)
Петропавлівський храм ПЦУ (Тальне)
Петропавлівський храм ПЦУ (Тальне)
Чотири святині Тальнівщини: Спільна праця та архітектурна єдність
Благословення Святійшого Патріарха та спільна молитва з митрополитом Іоаном стали тим міцним фундаментом, на якому постала не одна, а ціла плеяда духовних центрів Тальнівщини. Прагнення мецената віддати шану рідній землі втілилося у створенні цілісного архітектурного ансамблю, де кожен храм має своє унікальне обличчя.
Загалом Володимир Мовчан побудував чотири святині, які стали окрасою та духовною опорою краю:
–храм Воскресіння Христового (с. Криві Коліна);
–храм святих апостолів Петра і Павла (м. Тальне);
–храм святого великомученика Дмитрія Солунського (с. Здобуток);
–храм Преображення Господнього (с. Зеленьків).
Освячення церков у Здобутку й Зеленькові здійснив митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан. Усі чотири об’єкти зведені за проєктами творчого тандему архітекторів – Анатолія Івановича Дітковського та Лілії Петрівни Мовчан.
Саме завдяки художньому баченню дружини мецената комплекси набули особливої витонченості. Її авторські ідеї, зокрема, втілилися в унікальній брамі й паркані Петропавлівського храму із зображеннями дванадцяти апостолів – мистецькому шедеврі, подібного якому немає в Україні. Ці святині втілюють живу пам’ять поколінь та незламну віру в майбутнє української землі.
Храм Преображення Господнього ПЦУ (с. Зеленьків)
Храм Преображення Господнього ПЦУ (с. Зеленьків)
Храм Преображення Господнього ПЦУ (с. Зеленьків)
Храм Преображення Господнього ПЦУ (с. Зеленьків)
Храм Преображення Господнього ПЦУ (с. Зеленьків)
Патріарх та ідеологія державництва: Уманщина, Шполянщина, Кам’янка
Ця особиста вдячність Тальнівщини відлунює в кожному куточку Черкаської землі, де Патріарх Філарет закладав підвалини духовної свободи. Адже досвід побудови окремих громад був частиною його масштабної стратегії – перетворити весь регіон на нездоланний ідеологічний форпост.
Географія архіпастирських візитів Святійшого Патріарха Черкащиною вражає масштабністю й символізмом. Кожна поїздка ставала подією, що єднала церковне служіння з державницькою місією.
Особливе місце в цьому літописі посідає Уманщина. У жовтні 2016 року, під час візиту до села Городецьке на святкування 250-ліття Покровського храму, Патріарх разом із митрополитом Черкаським і Чигиринським Іоаном та представниками влади вшанував пам’ять ватажків Коліївщини – Івана Гонти й Максима Залізняка. Покладання квітів до підніжжя пам’ятника героям в Умані було свідченням того, що українська церква завжди стоїть на варті історичної правди та національної волі. Значущими були візити й до інших духовних осередків краю.
Лебедин (Шполянщина). У серпні 2016 року Патріарх очолив святкування 190-ліття Спасо-Преображенського храму. Освятивши новий іконостас, Святійший Владика відзначив медалями «За жертовність і любов до України» воїнів АТО, продемонструвавши єдність церкви з її захисниками.
Кам’янка. Листопад 2017 року ознаменувався освяченням новозбудованого храму на честь Покрови Пресвятої Богородиці. У своїй проповіді Патріарх наголосив на винятковій ролі храму як місця, де людина чує Божу істину, що гартує дух громади.
Ці візити довели: для Філарета розбудова парафій у глибинці була такою ж важливою, як і велика церковна дипломатія. Саме з таких громад формувалася основа майбутньої автокефалії.
Церква Святого Димитрія Солунського ПЦУ (с. Здобуток)
Церква Святого Димитрія Солунського ПЦУ (с. Здобуток)
Митрополит Іоан – архітектор єпархіальної міцності
Реалізація цієї масштабної стратегії на місцях вимагала не лише волі Патріарха, а й фахового управління. Розбудова Черкаської єпархії як однієї з найпотужніших в Україні була б неможливою без особливої ролі митрополита Черкаського й Чигиринського Іоана (Яременка). Як одна з найбільш наближених до Патріарха осіб, владика Іоан став не лише свідком, а й безпосереднім координатором масштабних змін.
Саме через його стратегічне бачення та тісну співпрацю з Патріархом Філаретом здійснювалася розбудова нових парафій. Митрополит зумів об’єднати навколо ідеї помісності духовенство, меценатів та громади, перетворивши Черкащину на взірцевий регіон, де українське слово в храмі звучить упевнено й гордо.
Сьогодні цю естафету єдності й розбудови Помісної Церкви впевнено тримає Блаженніший Митрополит Епіфаній. Його служіння стало органічним продовженням справи Патріарха Філарета, втілюючи в життя мрію багатьох поколінь про єдину православну родину в незалежній Україні.
Заповіт стійкості та тяглість поколінь
За спогадами благочинного Тальнівської громади Андрія Гаргата, кожен візит Патріарха залишав глибокий слід у душах людей. Те, що в дні освячення храмів до хрещення приносили немовлят, отець Андрій вважає символом неперервності життя та віри.
«Наші храми, зокрема в Кривих Колінах і Тальному, стоятимуть як живі пам’ятники молитві, яку Патріарх підніс над нашою землею. Сьогодні ми маємо від нього головну спадщину – свідомість того, що ми є дітьми вільної, помісної Церкви», – підкреслює Андрій Васильович.
Тернистий земний шлях Патріарха завершився, але світло його праці продовжує горіти в кожній свічці, запаленій у тальнівських соборах. Його праця стала фундаментом, на якому стоїть сьогоднішня духовна незалежність Черкаського краю.
Вічна пам’ять і Царство Небесне вірному сину України!
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
