Плекає надію, що їхню школу не закриють і не залишать без роботи її найкращий колектив

Від райцентру Тальне за 16 кілометрів розташувалось живописне село – Папужинці. Воно крайнє у Тальнівському районі, межує із селом Юрпіль на Маньківщині.

Гірський Тікич, що протікає через Папужинці, а ще ліс «Урочище стінка» роблять його, як на мене, наймальовничішим в районі. Найбільшим багатством села є привітні, працьовиті люди.

Тут проживає, точніше зареєстровано, 486 жителів. З них – 133 пенсіонери. Багато молоді лише прописані у селі, а самі – по світах заробляють гроші. Декотрі, щоправда, працюють у місцевих підприємствах: на полях, фермі.

На молочно-товарній фермі ПП «Папужинці», яким керує Василь Баранюк, працює до 30 місцевих. Зарплати залежать від надоїв молока. «Встаєш вранці, біжиш на ферму, доїш корів, годуєш, прибираєш. Не так і легко. Та добре, що є ферма, не треба у Польщу їхати», – каже папужанка, що там працює. У підприємства в оренді 839 га землі (людські паї). Державні землі знаходяться в оренді у фермерських господарств та ФОПів, яких у селі 8.

Інше приватне підприємство «Есвеліна» обробляє 357 га землі, сіють зернові, бобові та олійні культури. Ним керує Валентин Поперечний, депутат Тальнівської райради. Сплачують товаровиробники по 4,5% земельного податку. Обидва підприємці добре допомагають сільській раді: технікою, грішми, робочими руками.

А ще у селі – 52 одноосібники. Для такого маленького села, як Папужинці – не мало. Коли розпайовували землю, колгоспники отримали наділи (до 4 га землі), не обділили і працівників соціальної сфери, які мають до 2-ох га землі. Так в одній родині зібралося до 10 га землі і селяни її обробляють самостійно.

– Не думайте, що нам легко живеться. Зараз чоловік сушить зерно, та вже й дискувати треба, а плуги ламаються, бо земля суха. Пропрацював рік, щось купив одне: то плуга, то диски – та й усе. Нелегко живеться зараз усім, – каже дружина одноосібника Олена Мельниченко.

До бюджету сільської ради вони платять 6% від нормативно-грошової оцінки землі.

Поповнює сільський бюджет і орендна плата за 2 ставки. Обидва з них зариблені: один – мальком, інший – рибою на продаж.

– Всього бюджет села – 980 тисяч гривень, – розповідає Алла Граділенко, сільська голова Папужинців. – Це замало, щоб забезпечити функціонування НВК, ФАПу, 2 соціальних працівників, будинку культури, виділити на допомогу онкохворим, сім’ям учасників АТО, – Веде показати село.

У Папужинцях дуже красивий (зданий у експлуатацію у 1986 році) будинок культури. Ним завідує Ольга Щербак, за сумісництвом – бібліотекар. Їй вдається організовувати гарні свята з вокальними, хореографічними номерами, виступами читців. Виготовляють самостійно декорації, шиють костюми. Нещодавно святкували День села. Зійшлося багато папужан, з’їхалися сусіди – усім сподобалося.

– Багато дітей бігають у бібліотеку, – розповідає Ольга. – Є особливі читачі, -посміхається: – Приходить якось хлопчик і просить: «Найдіть мені гарну таку книжку, щоб було написано небагато». Найшла книжку, а вона не тоненька. Кажу, що має повернути через 2 неділі, а він: «Ви така смішна, я її за рік не прочитаю!».

Тепло, чисто і комфортно на час нашого візиту у сільському ФАПі. Впевнена, так там завжди. Молода фельдшерка Юлія Ярова після закінчення медучилища повернулася в рідне село. Вже 4 роки надає медичну допомогу односельцям. Ходить на виклики, продає ліки, оглядає школярів. Каже, що на заробітки її не тягне. У ФАПі є ще молодша медична сестра (санітарка), зарплату якій платить сільська рада. Не без участі сільських підприємців у ФАПі нещодавно зробили ремонт, збудували пандус.

Трохи далі від центру на одній із семи вулиць села розміщена сільська школа. У Папужинському НВК навчається на разі 47 дітей, 8 – у садочку. Вихователька Людмила Ратушна веде 4 діток з прогулянки. Вихованцям, декотрим нема ще й 3-ох років, важко підніматися на 2-ий поверх. Уже у групі обступають, просять сфотографувати. «Сфоткай мене і мою машинку», – просить голубоокий Олежка і заглядає в об’єктив фотоапарата. Це найменший із родини Нагорняків, які мають будинок сімейного типу і виховують 10 прийомних дітей.

Директорка НВК Олена Лисаченко розуміє, що перспективи у колективу невеликі, адже діти у селі не народжуються. Але плекає надію, що їхню школу не закриють і не залишать без роботи її найкращий колектив.

У школі відкрито меморіальну дошку Василю Івченку, який загинув у російсько-українській війні. А ще на честь нього силами підприємців, за підтримки батьків, друзів відкрили футбольний стадіон, бо Вася грав у аматорській футбольній команді «Славутич».

Є у селі чимало невирішених питань. Не асфальтовані вулиці (крім тієї, що веде до кладовища), відсутність централізованого водогону (лише 3 вулиці обслуговує башта, що на балансі приватного підприємства), немає і паспортизованого смітника, не виготовлений генеральний план села та ще багато інших. – І все через малий бюджет, – кажуть у сільській раді.

Ліна ЯЛОВСЬКА