Вісті Черкащини Пісня її душі: мистецькі обрії хористки з Тального
Лідія Дідківська – економіст за фахом, жінка точних розрахунків і зважених рішень. Але поруч із цифрами в її житті живе й інша стихія – музика. У народному аматорському ансамблі «Ордана» її логіка поступається місцем емоціям. Серед багатоголосся української пісні розкривається душа, сповнена любові до рідного слова, мелодії та щирого відчуття гармонії.
Людмила Луняка, художня керівниця Тальнівського центру культурних послуг, з теплом згадує першу зустріч з колегою: «Ми побачили її в народному хорі, що колись діяв при клубі Тальнівського цукрозаводу… Висока, вродлива, з гарним українським сопрано. Погодилася перейти в «Ордану»…»
Відтоді Лідія Яківна – постійна учасниця колективу, щиро віддана йому й пісні.
Її любов до українського мистецтва – глибока потреба серця. Жінка ніколи не пропускає репетицій, завжди переживає за кожен виступ і майбутнє ансамблю: «Усе своє життя я співаю, де б не була, вчилася чи працювала. Співаю з самого дитинства…» Ця любов супроводжує Лідію Дідківську на кожному етапі життя, наповнюючи його особливим змістом, не заважаючи професійній діяльності.
З теплотою вона згадує роки, проведені в хорах щебеневого та цукрового заводів Тального, але особливе місце в її серці займає «Ордана». 1992 рік став знаковим. Її хвилювання перед прослуховуванням і щира молитва на шляху до районного будинку культури свідчать про велике бажання стати частиною цього братства.
Мрія здійснилася. Співати поруч із такими яскравими голосами, як Таміла Жученко, Ніна Романченко, Людмила Луняка, Марія Липовецька, – для пані Лідії було не лише честю, а й натхненням. Проте життя приносить не лише радість. Важка хвороба забрала людину, яка була для неї всім, – чоловіка, друга, наставника, незмінного керівника «Ордани».
Попри біль утрати, жінка вірить: він чує їхній спів із небес, бачить колектив і тішиться тим, що справа, яку любив, продовжується. З теплотою та вдячністю Лідія Яківна згадує Володимира Тарана – молодого керівника, який прийняв естафету з гідністю та душею.
Її серце сповнюється радістю, коли до ансамблю приєднуються нові голоси – ті, хто нестиме далі мелодію української пісні. Свої здібності оцінює з притаманною їй скромністю: «Співати в «Ордані» для мене велика честь, бо співачка я така собі, посередня. Але в колективі, як то кажуть, у гурті, може, й щось та й значу… Пісні я люблю всякі».
Відданість справі – життєве кредо Лідії Дідківської. Вона не пропускає репетицій, адже знає: у невеликому колективі важливий кожен голос. Та й не хоче підводити колег – це для неї справа честі. Мріє, щоб в «Ордані» з’являлося більше молоді, аби українська пісня жила, звучала й не змовкала. Щоб майбутні покоління пам’ятали свої корені, берегли традиції.
Для співачки «Ордана» – це не лише спів, а й можливість учитися: переймати досвід, вдосконалювати дихання й звучання. Сьогодні, коли діти виросли й роз’їхалися, колектив став для неї другою родиною, розрадою й натхненням. З особливою ніжністю вона згадує покійного чоловіка: «Не можу тихо змиритися й досі… Мені його дуже не вистачає. Він був дуже доброю людиною».
За словами нашої співрозмовниці, репертуар ансамблю багатий на пісні про рідне Тальне, створені місцевими талановитими поетами та композиторами. Кожен його виступ – сплеск емоцій, щирі оплески й вигуки «браво» від вдячних глядачів.
Мрія Лідії Дідківської проста й водночас глибока, щоб до колективу приходили молоді, талановиті співаки. А вона, з радістю в серці, буде сидіти в залі, слухати їх і тішитися тим, що пісня її душі – «Ордана» – живе й процвітає.
Це історія про любов до української пісні, відданість справі й віру в майбутнє. Тиха, зворушлива ода, написана серцем.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
