Підприємець з Тальнівщини переконаний: малим господарствам не обійтись без підтримки держави

62-річний Микола Леонтійович Хавронюк із Здобутка, що на Черкащині, почав займатися сільським господарством у 1987 році – вирощував виключно овочі. З часом землі в обробітку ставало більше. Крім овочів (а зараз вирощує моркву, капусту, помідори, огірки, буряк, цибулю, садить картоплю), почав сіяти й інші культури. Нині Микола Хавронюк господарює на 350 га, обробляє землі 120-ти пайовиків.
– Зараз сіємо пшеницю, соняшник, кукурудзу, сою – 4 провідні культури. Я вважаю, що це немалий клопіт та відповідальність, – каже Микола Леонтійович. – Чи вродило, чи ні, а орендну плату треба платити вчасно, з людьми треба розрахуватися.
Як пояснює сільгоспвиробник, минулоріч був неврожай, а цей рік був більш-менш сприятливим для сільського господарства що в ціновій політиці, що по врожайності. А це – можливість «підтягнути» кредити. Чоловік розповідає, що має у господарстві імпортну техніку – 2 трактори та комбайн популярної фірми «Джон Дір», купувати таку нелегко, адже вона дорога: «Плуги, культиватори стараємося купляти імпортні, – каже Хавронюк. – На наших нема такої якості обробітку».
Та, на жаль, якщо говорити суто про овочівництво, хвалитися тут нічим, адже ця галузь занепадає. Микола Леонтійович каже, ця праця нині нерентабельна. Траплялися такі роки й раніше, але тільки час від часу. Стабільно стало у збиток вирощувати овочі, за словами фермера, останніх 3 роки: якщо вийдуть на нулі – і то добре. Найперше, немає ринків збуту, логістика держави не на рівні. Якщо раніше могли завантажити машину і повезти овочі у Київ, зараз, коли ціни на пальне виросли в рази, виручених коштів із завантаженого для реалізації товару не вистачить, щоб покрити витрати на дорогу. Попит на овочеву продукцію падає, тож багато продукції попросту залишається нереалізованою. В той час, як ціни на електроенергію, що її використовується немало для поливу посівних площ, зросли щонайменше в 10 разів. Затрати на овочівництво ростуть в геометричній прогресії. «Ми ж не можемо підняти в 10 разів ціни на овочі? Люди неспроможні платити таку ціну. Раніше держава компенсувала 50% затрат на електроенергію. Щороку витрати на поливі зростають на 20-30%. Від цього залежить собівартість продукції. Овочівництво – це ручна праця, тому й затрати тут немалі. Треба і податки заплатити, і людям заробітну плату», – каже чоловік. Пояснює, що насіннєвий матеріал не з дешевих, а держава свого насіння не має. Якщо хочеш отримати хороший врожай та якісну продукцію, треба замовляти насіння у перевірених фірм. Хоча є багато недобросовісних продавців, які ціну на насіння накручують добре, а якості не гарантують.
Якщо раніше Микола Леонтійович засівав овочевими культурами 40 га, на яких трудилася бригада з 40-ка робочих, то на сьогоднішній день довелося скоротити посіви до мінімуму, а це 7-8 га. Та й людей працює зараз набагато менше. А все тому, що держава, як наголошує чоловік, не надає належної підтримки малим господарствам, як це відбувається, наприклад, у сусідній Польщі. Тут навіть за умов перевиробництва продукції держава організовує збут на найвищому рівні: фермер виростив і здав на пункт скупки, а що буде далі – вже не його клопіт. Для сільгоспвиробників, наголошує фермер, потрібно створювати сприятливі умови для розвитку та стимулювати до створення робочих місць – ввести, наприклад, пільги для роботодавців за кожне створене нове. «В кого від 50-ти до 500 га землі, таким господарствам потрібна допомога держави. Вони не спроможні міцно стати на ноги і скласти конкуренцію тим самим польським фермерам. Ми в різних умовах знаходимося. Малі господарства – це роботодавці. На них треба ставку і робити. На великі теж, зрозуміло. Але я проти латифундистів, бо там, де вони працюють, там робочих місць нема. Торгівля китайським товаром – це не наша економіка. Наша економіка – це наші виробники. Роботу будь-якої влади можна оцінити по тому, скільки робочих місць вона створила. Не створила за пів року жодного – до побачення, нема чого з ними гратися», – каже Хавронюк.
Сіяти овочі та працювати на землі чоловік планує й надалі. Каже, хто одного разу цим загориться, вже без цього не зможе. Хоч листопад, фермер ледь викроїв для нашої розмови пів години. Зараз, як каже, роботи теж вистачає – збирають кукурудзу. Єдина пора для відпочинку – це зима, але й взимку в СФГ «Промінь» не сидять без діла: займаються закупівлею посівних матеріалів, міндобрив, ремонтують, яку треба, техніку, продають чи купують нову – готуються до весни.

Ольга ОСІЯНЕНКО