Вісті Черкащини Під крилом Тальнівщини: життя і спадщина самобутнього орнітолога очима його земляків
Тальнівщина в іменах
Життя – це подорож, у якій кожна мить має значення, а покликання надає сенсу кожному кроку. Саме таким був шлях Олександра Васильовича Носаченка — самобутнього орнітолога, природолюба і вчителя, який усе своє життя присвятив рідній землі. Про його глибокий зв’язок із природою, наукову спадщину та людяність розповідає науковий співробітник Тальнівського музею історії Олександр Лущан.
Народження й ранні захоплення
11 вересня 1895 року в містечку Тальне Уманського повіту, в родині залізничного майстра, народився Олександр Васильович Носаченко – самобутній дослідник, великий подвижник та орнітолог за покликанням. Ще з дитинства він виявляв глибоку цікавість до світу природи: збирав колекції мінералів, рослин, пташиних яєць, комах, а також фотографував краєвиди рідного краю.
Де хлопчина з незаможної родини міг опанувати тонкощі природничих досліджень? Звісно ж, лише з книг. Саме вони стали його путівником у світ орнітології – відкривали горизонти, яких не було навколо, і давали відповіді на запитання, що не мав кому поставити. Уявіть собі юнака, в якого було лише одне прагнення: вивчати, досліджувати, описувати й систематизувати птахів рідної України. Без спеціальної освіти, без грошей, без учителів, без підтримки рідних – усе це здавалося майже неможливим. Але він ішов уперед. Природа була його школою, натхненням і домом. І саме вона дала йому силу не зупинятися.
Освіта та рання трудова діяльність
У 1910 році закінчив Уманське двокласне училище. Після цього працював учнем телеграфіста на залізниці до 1915 року, коли був призваний до військової служби. У щоденниках він писав: «У мене на руках не було ніяких інструкцій, як вести спостереження за птахами. Учився самотужки, без наставників. Тому вирішив зібрати якомога більше грошей і коли буду проїздом у Києві, купити омріяні мною книги».
Придбання книги «Птахи Європи»
Атлас «Птахи Європи» авторів Холодковського та Силантьєва (1901) була справжньою скарбницею знань: 800 сторінок, 60 кольорових таблиць із птахами та їхніми яйцями, опис 13 рядів птахів Європи та географія їхнього поширення. Коштувала вона чимало – 23 карбованці, тоді як місячна платня на телеграфі становила лише 10.
14 листопада 1912 року Носаченко приїхав до Києва й у книгарні Любченка знайшов пошкоджений примірник без палітурки. Він торгувався, отримав рахунок на 9 карбованців, а ще через десять днів доплатив 5 і забрав довгоочікувану книгу. Після тривалого очікування мрія здійснилася. Саме цей том став основою для визначення його колекції пташиних яєць. «Ця книга була його настільною. Завдяки їй він навчився систематизувати колекції та вести точні записи», – каже Олександр Лущан.
Дослідження та публікації у Погребищі та Умані
Після демобілізації у 1918 році Олександр Носаченко переїхав у Погребище на Вінниччині, де досліджував орнітофауну. Результатом стала праця «Орнітофауна околиць Погребища в 1918–1921 рр.». У 1921 році повернувся до Умані, підтримував контакти з професійними зоологами та переклав книгу Германа Гьобеля «Птахи Уманщини».
Візит до Тального (квітень 1924) – щоденниковий запис
У квітні 1924 року, очевидно вже не вперше, відвідав рідне місто й Тальнівський парк. У щоденнику залишив запис (стилістику й слововживання автора не збережено): «4.04.1924 року. Парк наприкінці минулого літа й узимку, дуже постраждав. Багато дуплистих дерев, що слугували прихистком для птахів, вирізали… Парк помітно порідшав, і мені було боляче це бачити.
Але найбільше серце обпік інший випадок. Якісь москалі, очевидно, вирішили потренуватися зі стрілецькою зброєю й обрали для цього парк. Вони поставили кулемет на червоному містку над річкою й стріляли вздовж долини в напрямку греблі, де падає вода з верхнього ставка. Від цих обстрілів усі дерева там скалічіли. Тонкі сорокарічні граби, клени, в’язи, верби прострілені, розтрощені, їхні довгі стовбури нерухомо лежали на землі або звисали крайками на власні пеньки. Картина виглядала як безглузде руйнування, даремне спустошення долинної лісової краси. На мене це справляє гнітюче враження й залишає глибокий сум, немов сам парк плаче».
Робота в музеї та на пенсії
З 1935 року Олександр Носаченко працював в Уманському краєзнавчому музеї, де власноруч створив природничу експозицію. Згодом ділився знаннями зі студентами учительського інституту. Після війни повернувся до телеграфу, але у вільні години невтомно виходив у поля й ліси, спостерігаючи за птахами Уманщини. У 1949 році через слабке здоров’я чоловік полишив роботу. Відтоді весь свій час віддавав улюбленій справі – орнітології. Його колекція налічує п’ять тисяч пташиних яєць, кожне з яких він описував з ніжною уважністю: дата знахідки, розмір, вага, об’єм.
Збереження спадщини
У 1971 році дружина, Параска Андріївна, передала цю колекцію до Уманського краєзнавчого музею. Вона вціліла й досі тішить відвідувачів.
Особливе місце займають і щоденники – 21 зошит (1911–1958), які нині зберігаються у фондах Черкаського обласного краєзнавчого музею. У них – не лише факти, а й тиха розмова з природою.
«Його щоденники – пташиний спів на папері, відбиток душі людини, яка жила в гармонії з природою, – наголошує музейник. – І нині, згадуючи Олександра Носаченка, ми пам’ятаємо не лише дослідника, а й людину, яка вміла бачити красу в кожному польоті птаха й берегла її для наступних поколінь».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
