Петро Вескляров і його персонаж дід Панас – головний казкар українського телебачення – родом з Тального

Відомі земляки з Тальнівщини

«Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Це я, Дід Панас…» Оце привітання звучало з телеекранів УТ-1 щовечора понад три десятки років з уст актора Петра Весклярова. У телецентрі костюмерної для ведучих «Вечірньої казки» не було, тож актор виходив в ефір у власній вишиванці (тепер вона знаходиться в музеї телецентру «Олівець»). Через це Діда Панаса свого часу навіть звинувачували в націоналізмі. За часів радянської влади керівництво з москви хотіло перевдягнути актора з українського національного вбрання у звичайну сорочку. Після цього телеглядачі завалювали редакцію УТ-1 гнівними листами: «Поверніть діда у вишиванці, бо цього дитина не впізнає і не може заснути!» Дід Панас зачитував листи від дітей, вітав їх з Днем народження і розповідав вечірню казку, щоразу додаючи щось від себе. Малеча його дуже любила, вважаючи дідуся з телевізора своїм, рідним.

Народився Петро Юхимович Вескляров 10 червня 1911 року у Тальному на Черкащині. Почесний громадянин Тального Валентин Гордєєв розповідає, що майбутній актор у ту пору носив прізвище Вескляр. Конкретних відомостей про дитинство хлопчика не існує. Майбутній Дід Панас мешкав із батьками в Здобутківській комуні. Там, неподалік Козаченкової Балки, височів добротний двоповерховий будинок, у якому й поселилися кілька сімей, у тому числі й Вескляри. Кожна родина жила в окремій кімнаті, а харчувалися всі у спільній їдальні. У селі тоді працював дитячий садок. Пізніше кожна сім’я спорудила для себе окремий будинок. Березовий гай та дубовий ліс нагадують про ті непрості часи. Нащадків Весклярів у нашому місті не залишилося.

Пінхас (саме так звали хлопця) захопився театром і грав у місцевому драматичному гуртку. 1929 року до Тального приїхав Черкаський робітничо-селянський пересувний театр, а його режисер Олексій Громов відвідав спектаклі місцевих акторів-аматорів. Гра 18-річного Вескляра захопила його, тому запросив хлопця грати в професійному театрі. Знайомі переконали його прийняти пропозицію.

У 1941 році актора призвано у військовий театр Південно-Західного фронту, але, потрапивши в оточення, Пінхас Векслер опинився у фільтраційному таборі. Щоб вижити, змінив ім’я й став Петром Юхимовичем Вескляровим. Допомогли йому барвиста українська мова й нетипова зовнішність. Єврейське походження чоловікові, на щастя, вдалося приховати, а коли видалася нагода – зумів утекти. Пізніше Весклярову вдалося дістатися окупованого гітлерівцями Києва. Тут він влаштувався робітником залізниці, де організував театральний гурток.

Після відновлення радянської влади акторові не дозволили жити й працювати в столиці. Петро Вескляров переїхав до Луцька, де до 1959 року служив у Волинському українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка. Згодом він переїхав до столиці, де активно знімався, здебільшого в ролях другого плану. Загалом у кіно його доробок нараховує понад двадцять фільмів.

–Те, що Дід Панас не знав російської, завадило йому стати знаменитим поза межами України, – стверджує видавець і шанувальник актора Дмитро Капранов.

Із 1962 року на українському радіо Дід Панас читав на ніч дітям казки. Наприкінці шістдесятих, коли в оселях українців з’явилися перші телевізори, казкаря вирішили перенести на екран. Кажуть, у кастингу брало участь 200 осіб, проте перевершити Весклярова не зміг ніхто. У 1988 році, коли телебачення стрімко змінювалося й орієнтувалося на комерцію, Діда Панаса та інших улюблених ведучих програми «На добраніч, діти» в ефірі не стало.

Петро Вескляров вийшов на пенсію і ще якийсь час їздив «на халтури» – зустрічався по клубах із глядачами. Він не нажив високих звань і нагород. У 1973 році отримав звання заслуженого артиста, ото й усі його почесті. Жив скромно: довгий час з дружиною тіснився в однокімнатній квартирці. Тільки незадовго до смерті отримав просторішу на вулиці Саксаганського.

Помер найвідоміший Дід українського телебачення напрочуд «невчасно» – 5 січня 1994 року. Країні, яка відзначала новорічно-різдвяні свята, було не до похоронів. Останки Петра Весклярова покояться у колумбарії столичного Байкового цвинтаря.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА