Вісті Черкащини Педагог із 41-річним стажем з Тальнівщини продовжує невтомно ділитися своїм досвідом
У тихому селі Мошурів на Тальнівщині, серед зелених ланів і запашних садів, живе Володимир Миколайович Синьогуб – людина, чий життєвий шлях став символом відданости й любови до освіти. Його серце, як учитель, пульсує в ритмі знань і мудрости, які він передавав учнівству й учительству. Як директор школи, зумів створити простір, де кожен малюнок на партах і кожне запитання було визнане важливим. Як дерево, що пускає коріння в землю знань, він стояв у центрі освітнього процесу Тальнівського району. Сьогодні, очолюючи Раду ветеранів педагогічної праці, Володимир Миколайович продовжує невтомно ділитися своїм досвідом, запалюючи вогники надії в серцях нових поколінь. Хіба ж не варто глибше заглянути в його світ?
Чоловік народився в мальовничій Михайлівці Кам’янського району. Закінчивши середню школу, вступив до Черкаського педагогічного інституту, де обрав фізико-математичний факультет. «Дякую долі за те, що привела мене сюди, і за зустріч з Людмилою – моєю коханою дружиною», – добряче усміхається пан Володимир, згадуючи ті часи. У 1982 році, завершивши навчання, молоде подружжя розпочало свою трудову діяльність у Мошурівській середній школі.
За 41 рік, що віддав учителюванню, Володимир Синьогуб пройшов шлях від учителя до завідувача відділом освіти району. Викладав математику в Мошурівській школі й Тальнівському будівельному технікумі. Обіймав посаду заступника директора з навчально-виховної роботи. З 1990 по 2000 рік керував Потаською дев’ятирічкою, де молодість і досвід сплелися в єдиний колектив. У школі, що знаходилася далеко від районного центру, навчалося понад 100 учнів. Новий директор швидко налагодив тісні зв’язки з місцевими господарствами, що дозволило йому реалізувати безліч ініціатив: збудувати шатровий дах, підвести воду до шкільного приміщення й перевести котельню на доступні матеріали. Місцеве господарство забезпечувало заклад продуктами: м’ясом, молоком, овочами й крупами. Учні харчувалися смачно й ситно. Ці десять років, за словами Володимира Миколайовича, стали вирішальними у його становленні як керівника. У всіх починаннях його завжди підтримує родина: дружина Людмила Дмитрівна, діти Дмитро та Алла, а також двоє онуків – найсильніша дідусева опора.
На початку 2000-х років освітня галузь стикалася з численними викликами: постійне недофінансування, низькі зарплати вчителів, багатомісячні заборгованості, брак підручників і холодні навчальні заклади. У цей складний час Володимир Синьогуб узяв на себе відповідальність, очоливши відповідний відділ Тальнівської районної адміністрації. Протягом 16 років його роботи освіта в регіоні зазнала суттєвих змін: у школах збудовано газові котельні та внутрішні туалети, зведено новий шатровий дах на приміщенні Тальнівської школи №1, збережено мережу дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних закладів. На той час Тальнівщина в Черкаській області була серед лідерів у рейтингу освіти. «Нині приміщення колишніх шкіл, у які вкладена величезна праця, стоять у селах пусткою й заростають бур’яном, – говорить наш співрозмовник, сповнений болю. – Навіть у складний воєнний час потрібно цінувати те, що було зроблено, і не дозволяти цьому занепадати».
Останні роки Володимир Синьогуб очолює Раду ветеранів педагогічної праці, основне завдання якої – соціально-психологічна підтримка учителів, вихователів дитячих садочків, керівників гуртків позашкілля пенсійного віку. «На превеликий жаль, власних коштів у ветеранської організації немає, тому ми щиро вдячні будь-якій допомозі підприємців громади, – зазначає він. – 5 жовтня, за підтримки Володимира Мовчана, ми організовуємо зустріч ветеранів педагогічної праці. Кожному він передасть гостинець – борошно власного виробництва «Перший млин» і книгу Василя Шкляра “Заячий костел”.
Насамкінець розмови Володимир Миколайович Синьогуб зичить усім здоров’я, терпіння, миру та Перемоги. Мрію, щоб діти мали можливість навчатися в світлих і затишних класах, а не ховатися в укриттях під завивання сирен.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
