Вісті Черкащини Оживлення святині: як намолений іконостас із Прикарпаття знайшов новий дім на Тальнівщині
Пам’ять людська – мов стара криниця, глибоко в землі, з чистою водою на дні. Там зберігається все: запах бабусиної хати, перша молитва, тінь страхів і світло надії. І коли з тієї глибини піднімається реліквія – дерево, що ввібрало тисячі молитов, – світ стає трохи світлішим.
Так трапилося й тепер. Іконостас, який роками стояв у храмі на Прикарпатті, мовчки слухав сповіді, бачив народження і прощання, цьогоріч вирушив у дорогу. Його повезли віряни з Веселого Кута на Тальнівщині, знаючи: святиня, як молитва, лине туди, де її чекають.
Протоієрей Андрій Гаргат, благочинний Тальнівської громади ПЦУ, розповідав про це спокійно, але з особливою теплотою. Бо не щодня святиня долає гори й долини, щоб знайти новий дім. А люди з Центральної України – щирі, працьовиті, з руками, що пахнуть хлібом, і з вірою в очах – прийняли її як рідну.
Коли над Тальнівщиною сходить вечірнє сонце, а дзвони кличуть до молитви, іконостас стоїть у новому храмі. Його мовчання глибше за слова. У ньому – Прикарпаття, Тальнівщина й людські серця, що билися в унісон, щоб оживити святиню.
Коли пам’ять стає покликом
Отець Андрій Гаргат родом з Іваниківки, що біля Івано-Франківська. Там минули його дитинство, юність і перші кроки на священничій дорозі. Місцевий храм був серцем села й духовною колискою майбутнього священника. «Мій покійний дід був одним з його фундаторів і будівничих, – згадує благочинний. – Усе моє дитинство минуло в тих стінах. Я молився біля цього іконостаса, прислуговував, співав у хорі. Саме від цих ікон Господь покликав мене до служіння».
У тому храмі Андрій вінчався. Там же, під поглядом святих ликів, прийняв священничий сан. Коли громада вирішила замінити іконостас, встановлений ще 1992 року, він звернувся до земляків з проханням передати його Веселому Кутові. Так почалася нова дорога святині – через людські серця й добру волю.
Довіра і відродження на новому місці
Храм Преподобної Параскеви Сербської, що свого часу перейшов до ПЦУ, стояв мов спрагла душа. Потребував оновлення й тепла. Громада Іваниківки одностайно погодилася: іконостас має продовжити служіння. Шлях був далекий, святиня важка, але руки міцні, а серця відкриті.
У Веселому Куті одразу взялися до роботи. Майстри Олег Величко й Тетяна Мельник очолили реставрацію. Іконостас ожив.
«Я низько дякую ВСІМ-ВСІМ людям, які вклали душу в цю працю, – говорить Андрій Гаргат. – Отець Олександр і матінка Лілія разом з громадою оновили вівтар, постелили плитку. Храм вдихнув на повні груди. Низький уклін Іваниківці – за довіру. Веселому Кутові – за працю. Олегу й Тетяні – за майстерність. Жертводавцям – за щедрість. Настоятелям Романові й Олександрові – за мудрість».
Храм Преподобної Параскеви Сербської не стояв у забутті. Він жив, молився й дихав разом із людьми. Але час від часу навіть церковному домові потрібне оновлення – як подих після довгої тиші. Отець Андрій каже: «Слава Богові, наші храми не занепадають. Ростуть. Не камінням – людьми. Не стінами – вірою».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
