Операційна медсестра з Тального розповіла, чому ніколи не каже «до побачення» своїм колегам

– Як я прийшла в операційну, мене зразу всі питали, чи не боїшся. А боятись не було чого. Це робота. Якби щось подібне відчувала, не працювала б і дня. Так, зразу й недобре ставало під час операції. Тоді просто присідала, голову трохи опускала. Нашатир дали понюхати – і далі йдеш працювати. Тоді по 10-15 операцій могло бути. Не було коли думати про страх, бо треба було рятувати життя людині, – саме так пригадує свої перші робочі будні тальнівчанка Галина Владиславівна Бойко. Жінка понад 30 років працює в Тальнівській міській багатопрофільній лікарні операційною медичною сестрою. Після закінчення Уманського медичного училища вона здобула спеціальність «Фельдшер» і мала би працювати або на швидкій, як сама пояснює, чи то у сільському ФАПі. Однак місць не було, натомість лікарні була вкрай потрібна операційна медсестра. Відтоді, а це з 1 квітня 1989 року, і по цей час жінка працює у хірургії (нині – у відділенні анестезіології з ліжками інтенсивної терапії). Її домашні (чоловік та син) вже давним-давно звикли, що мами можуть зранку вдома не застати, коли прокинуться, адже викликати її можуть будь-якої миті. До речі, є у медиків, які працюють у відділенні, свої забобони.
– Як ідемо додому, ми ніколи не прощаємося. Не кажемо «до побачення», – пояснює медсестра. – Якось прийшла до нас працювати санітарка. Спочатку не зрозуміла, чому в нас, йдучи з роботи додому, мовчать. Пояснення просте: скажеш «до побачення» – це вже жди, що викличуть на операцію, що ніч буде неспокійна. А як угрентне чергування, то точно не починаю робити те, що потребує багато часу: не закриваю консервацію та не почну тісто на пиріжки місити. Краще нічого не планувати. Як плануєш – то, швидше за все, тебе викличуть.
Галина Владиславівна каже, що має роботу, з якою не розслабишся. Треба повсякчас бути в повній готовності, чи то 6-та ранку, чи 22-га вечора, а чи й далеко за опівніч. Тим паче, зараз, коли навантаження зросло у кілька разів, адже частину медперсоналу переведено у ковідне відділення.
До появи пацієнта та хірургів все має бути готово. Операційна медсестра, як каже жінка, найпершою заходить до операційної, останньою її і покидає. Проте на цьому ще далеко не поставиш крапки, адже після хірургічного втручання треба доглядати хворих, робити перев’язки та слідкувати за станом післяопераційних ран, знімати шви. І кожен випадок – особливий, і шкода медсестрі всіх однаково: як діток, так і дорослих.
– Людину коли зустрічаєш і вона тебе впізнає, коли ти думаєш про неї, і коли згадують тебе – це приємно, – ділиться медсестра та наостанок зичить усім колегам-медикам терпіння у такий непростий час.

Ольга ОСІЯНЕНКО